Від фіакрів до смартфонів: як у Франківську з’явилося таксі

Сьогодні для того, щоб дістатися з однієї частини Івано-Франківська в іншу, достатньо кількох дотиків до екрана смартфона. Алгоритми порахують найкоротший маршрут, знайдуть найближче авто, покажуть вартість і навіть запропонують зручну оплату. Але століття тому поїздка в таксі була ознакою статусу, майже розкішшю, а сама поява автомобіля на вулиці Станиславова — маленькою сенсацією, пише franyk.com.

Як і багато європейських міст, сучасний Франківськ пройшов довгий і інколи драматичний шлях від кінних фіакрів до онлайн-сервісів. Ця історія — про транспорт, про людей і про те, як змінювалися уявлення містян про комфорт і мобільність.

Епоха фіакрів: коли кінь був єдиною «моторизованою» силою

До появи автомобілів приватні перевезення у Станиславові існували завдяки кінним екіпажам — фіакрам. Їх можна було зустріти біля ресторацій, готелів, на міських площах і, звісно, біля залізничного двірця. Магістрат чітко визначав місця, де дозволялося стояти екіпажам, намагаючись упорядкувати рух у центрі міста.

Попри це, мешканці часто скаржилися. Ціна була високою, сервіс — непередбачуваним. Місцева преса згадує випадки, коли кучери відмовлялися їхати у віддалені райони, вимагали грошей «поверх тарифу» або поводилися відверто грубо.

Тарифи теж кусалися: до 60 центів за поїздку — еквівалент півтори сотні гривень. На свята ціни зростали, що викликало ще більше нарікань.

Конкуренція, скандали й страйки

На межі ХІХ–ХХ століть Станиславів був містом на 30 тисяч мешканців. І, як не дивно, фіакрів було задосить: у 1901 році — 69 однокінних і 22 двокінні екіпажі, у 1909-му — вже 82 однокінні. Надлишок пропозиції провокував боротьбу за клієнта — не завжди цивілізовану.

Газета Kurjer Stanislawowski розповідає колоритну історію: як сім’я, яка вирушала на поїзд, була «атакована» кількома екіпажами — кучери буквально вихоплювали валізи з рук, намагаючись першими посадити пасажирів до себе. У результаті чоловік, дружина й багаж поїхали до вокзалу трьома різними фіакрами.

Тіньовий бік фіакрів: страждання коней

Проблемою, що часто обговорювалася, було ставлення візників до тварин. У гонитві за заробітком коней використовували до виснаження. Місцева преса писала навіть про випадки жорстокості. У 1912 році після численних скарг магістрат зобов’язав усі фіакри мати табличку з номером для контролю.

Та врятувала коней не постанова, а прогрес. На горизонті вже з’явились самоходи механічні.

Перші автомобілі: диво на колесах

Автомобілі з’явилися у Станиславові на початку ХХ століття. Вони вражали, лякали, здавалися машинами майбутнього. Першими власниками були графи та фабриканти — серед них Войцех Дідушицький, Кароль Ріпп, Філіп Ліберман.

Барон Ріпп, захоплений спортивними автівками, увійшов в історію також як автор однієї з перших ДТП у місті. У квітні 1911 року він збив 5-річну дівчинку. На щастя, вона вижила.

Регулювання руху: швидкість — не вище швидкості пішохода

Автомобілів ставало більше і влада почала впроваджувати правила. Постанова 1922 року обмежувала швидкість у містах до 25 км/год. Але Станиславів вирішив бути ще суворішим:

На Липовій і Голуховського (тепер Шевченка та Чорновола) дозволили їздити лише 6 км/год.

Це рівно стільки, скільки йде пішохід. За перевищення — штраф 500 злотих або навіть два місяці арешту.

Автоінфраструктура: від аптек до бензинових магазинів

Спочатку бензин продавали в аптеках. Потім з’явилися спеціалізовані магазини, а ще пізніше — перші автозаправки. У місті відкривалися ремонтні майстерні, магазини запчастин, школа водіння. У 1931 році в Станиславівському воєводстві було 442 сертифікованих водії, серед них — і перші жінки.

До середини 30-х у місті вже було близько 150 легкових авто.

Перше автомобільне таксі: революція від Владислава Сівінського

Усе змінила людина, яка зрозуміла, що майбутнє — за автомобілями. Власник фабрики та бюро оренди екіпажів Владислав Сівінський першим у Станиславові відкрив службу таксі.

2 травня 1912 року магістрат надав йому концесію на два маршрути. А вже за рік Сівінський запустив повноцінну службу з денним і нічним тарифом.

Перший номер таксі

Замовити авто можна було телефоном — за номером 123. Або підійти на стоянку біля готелю «Уніон» — тепер це район бізнес-центру «Київ».

Таксометр і невдоволені водії

Оплата здійснювалася за таксометром — приладом, винайденим ще в 1891 році. Кучерам фіакрів і першим шоферам це не подобалося: прилад не дозволяв підкручувати тариф.

Ціни, доступні лише еліті

У 1925 році поїздка від «Уніону» до вокзалу коштувала 1,40 злотого — еквівалент сьогоднішніх 250–300 гривень за кількахвилинний маршрут. Тому таксі вважали маленькою розкішшю.

До 1934 року в місті вже було 68 автомобільних таксі.

Від радянського таксі до епохи смартфонів

Після Другої світової війни приватна ініціатива зникла разом із довоєнною Галичиною. У радянські часи таксі залишалося напівелітною послугою. Водії часто мали доступ до «лівих» заробітків — хитрощі з лічильником і неофіційні поїздки були нормою.

Для більшості мешканців таксі було сервісом «на крайній випадок» — на вокзал, до лікарні чи з нагоди свята.

Після 1991 року з’явилися приватні служби таксі, проте за принципом роботи вони ще довго нагадували радянські.

Сучасність: коли таксі стало сервісом для всіх

Реальна революція відбулася в 2010-х, із появою онлайн-сервісів. Сьогодні таксі — це алгоритми, мобільні додатки, GPS-трекінг, онлайн-оплата і безмежна доступність.

Те, що колись було розкішшю, стало буденністю: таксі замовляють студенти, сім’ї, працівники офісів, люди похилого віку.