У мене є друг. Йому 25. У майбутньому він хоче створити дружню, міцну, хорошу родину, де пануватиме любов, взаєморозуміння і взаємодопомога. Хоче таку сім’ю, в якій виховувався сам. Родину, в якій дослуховуються до думок та потреб один одного.
Родину, яка не тільки на свята, дні народження, ювілеї та інші застілля збирається разом у теплій, доброзичливій атмосфері, а й працює, викладається задля добробуту кожної найріднішої для неї у цьому житті людини. Родину, де не стихають сміх й завжди комфортно, і тоді серце сповнюється добром, щирістю, і ніби якимось благоговінням – хай хоч як це високо звучить...
Щорічно влітку вони разом їздитимуть на море. Відпочиватимуть на вихідних: подорожуватимуть, відвідуватимуть центри культури і мистецтва, виставкові зали, галереї, чи просто дружньою компанією поїдуть у ліс на шашличок. Можливо ви, як і я, думаєте, що цей молодий парубок – утопіст, який подібно до Томазо Кампанелли створив собі так звану «сім’ю сонця»… Гортаю сімейний фотоальбом. Враження незабутні. На світлині великий круглий стіл, навколо уся сім’я; далі фото з двоюрідними улюбленими сестричками над розробкою курсової та дипломної робіт; ремонт машини спільно з молодшим братом і батьком… Але найбільше мене вразило те, що коли справа переходить до роботи більше фізичного плану, зокрема весняно-осінні польові роботи на городі, - працюють також разом!!! «Ось так ми садимо картоплю, буряки. А тут скроплюємо жуків. А ось відпочиваємо – обідаємо після напруженої роботи. Ну і звичайно – плоди, вирощені спільними силами, спільними зусиллями», – захоплено звучить голос мого візаві. Звучить це не як коментар, а як подих чи дихання... Та нині зовсім не про це я хотіла писати. Мене переслідують жахи зради у сімейних відносинах. А що ж, власне для Вас зрада? Скільки людей, стільки й думок. Для кожного це питання індивідуальне, а надто, коли мова заходить про сферу інтимного життя. Попри мій досить юний вік, доводилось зустрічати людей, для котрих зрада - це просто споглядання та мрії про іншу чи іншого; допомога комусь «чудому» в тій чи іншій справі. Здебільшого, так висловлюються люди, котрі сприймають свого партнера як приватну власність, свою особисту річ, яка повинна цілком їм належати. Загалом, більшість людей зрадою схильна вважати зрадою статеві контакти: періодичні або разові. В інтернеті існує безліч форумів, на яких активно обговорюється ця тема. На вулицях, в барах, кафе нерідкість почути розмову двох подруг: ”Він знову почав мені зраджувати. Яка я нещасна! І що ж мені тепер розбити?” Одні заводять собі когось на стороні заради розваги, “на одну ніч”, не забуваючи при цьому, що у них є дружина, діти, сім’я; інші через певний час покидають сім’ю заради, як їм здається, кращої, молодшої, впевненішої у собі. Є, правда, ще й такі “унікуми”, що умудряються жити на дві сім”ї… Зрада як небажана, але припустима поведінка утверджується в нашому сьогоденні. Завжди знаходяться люди, котрі можуть, якщо не підтримати, то принаймні зрозуміти зрадника. Як і будь-які дії, що отримують схвалення (зрадник здебільшого отримує повну винагороду за зраду), вона зумовлює наслідування. Зрадницька поведінка стає звичкою, а разом з тим руйнуються фундаментальні моральні цінності, що узвичаїлись в тому чи іншому суспільстві, яке втрачаючи ціннісні орієнтири деградує, а згодом взагалі перестає існувати. Такого руйнівного впливу може зазнати і особистість, її внутрішній світ, оскільки той, хто звикає до зради, може зрадити і собі. Статистика та останні модні тренди показують, що в наш час чоловік – це егоїст найвищого гатунку, головний інстинкт у нього навіть не в штанах, а в штанах від Gucci. Замість сексуальності у нього – метросексуальність, замість набору інструментів – найостанніший мобільний телефон, замість жінки – інша жінка… Як сказав мені мій колишній 40-річний начальник, на сьогодні для багатьох сучасних мужчин жінка дуже скоро стає «прочитаною книгою» і виникає природнє бажання «прочитати щось нове»… Розпитуючи знайомих чоловіків, довелось почути, й що дружина – це «хліб насущний, а свіженької булочки хочеться завжди», що це природньо і не слід дивуватись. Принаймні, так вони про це говорять... Врешті, ще жоден вчений світу у повній мірі не систематизував чоловіків за такими “особливостями” поведінки. Напевно, тому, що більшість вчених - чоловіки. І насправді серйозно цим не займаються. А якщо справді без жартів?.. Чому чоловіки зраджують? Це питанная мучить чи не кожну жінку, не залежно від її географічого положення.. Можливо, виною всьому є наша фізіологія, яка періодично вимагає певних «гормонів радості», релаксації, зняття напруженості та й просто повного розвантаження організму після тяжкого робочого дня, тижня, місяця? Запитую людину з медичною освітою і психотерапевтичним нахилом. Виявляється, у природі так закладено, що кожна особина чоловічої статі - чи то тварина, чи людина, - це перш за все продовжувач роду, приборкувач, здобувач. Ось візьмемо, наприклад, тварин: чим більше самок запліднить той чи інший звір, - чи то прудконогий вовк, чи вайлуватий ведмідь, - тим сильніше положення у лісі він займатиме, тобто у нього буде більше сили, авторитету, його більше боятимуться. Такі закони джунглів: виживає сильніший! Ось так виходить і в наших сьогоднішніх “сучасних” мужчин. За твердженням психологів, прихильники таких сучасних форм спільного життя, як: групові шлюби, часті зміни партнерів, груповий секс - насправді намагаються лише уникнути труднощів, проблем, які виникають у стосунках на тому чи іншому етапі їх розвитку. Позбавляючись буденності, нецікавості, монотонності з допомогою все нових і нових стимулів, прагнуть володіти якомога більшою кількістю “любовників”, замість того, щоб навчитись любити хоча б одного. Провівши своє невеличке опитування серед представників чоловічої статі, дізналася, що у віці 18-30 років чоловіки «ідуть наліво», через свою цікавість, прагнення набути якомога більшого сексуального досвіду та нових, гострих відчуттів; 30-40 років - час, коли вже виникає бажання мати власну сім’ю, дітей і водночас щоденна рутинна робота та одноманітність приводить до того, що чоловікам стає замало однієї жінки. Як правило, у такому віці, на відміну від перших вікових рамок, заводять вже стабільні «стосунки на стороні», а випадкові, разові стосунки є швидше службовим романом, аніж випадковим знайомством. Зрештою, кожен має вибір... Не можу не погодитись із думкою вчених, психологів, що все, чим ми живемо, що робимо і куди йдемо, перш за все зароджується у нас у голові. Наприклад, якщо ми хочемо побудувати собачу будку, то спершу обдумуємо це в своїй уяві, потім створюємо проект на папері, збираємо матеріали і тільки тоді приступаємо до роботи. Та й саме наше бажання збудувати собачий будиночок свідчить про те, що ми побачили в цьому необхідність (можливо, нам доводилось бачити, як сусідський мокне в непогоду під дощем)... Так само і зрада. Вона не виникає із нічого. А перш за все зароджується у нас в голові, в наших думках, суттю яких ми, власне, і є. Незалежно від того жінка чи чоловік, одружений(а) чи просто живеш у громадянському шлюбі - рано чи пізно приходить момент, коли повсякденні турботи вже не радують і хочеться чогось “новенького”. Але все ж причина цьому - не випадкове знайомство, алкогольне сп’яніння чи ще щось в цьому роді. Причина в тому, чого ви тим чи іншим чином прагнете, чого вам не вистачає в житті. Думки, що повсякденно кружляють у голові, невдовзі “якось ніби випадково” реалізовуються в дійсності. І тоді вже нема на кого ображатися, бо чого ми хочемо (свідомо чи несвідомо), те, що кожного дня малюємо в своїй уяві, невдовзі отримуємо наяву. Прямо як із будкою собачою. Ні для кого не секрет, що і один з найбільших полководців світу, зокрема, такої романтичної країни, як Франція, мав немало жінок задля власного задоволення. Йдеться про Наполеона. Того самого, який у перервах між битвами проводив “хвилини любові” прямо на полі бою у воєнних палатках. Легенди про його подвиги на «любовному фронті» вже скоро перевищать кількість його реальних здобутків на бойовому поприщі. Незважаючи на все це, він залишається вічним символом Франції, лідером, ідеалом, якого прагне досягти кожен юнак. Чи згадаймо ще недавні «події» з Монікою у США… Та, в принципі, далеко йти не треба, подібну картину можна спостерегти й у нашій державі, коли глава держави – батько п’ятьох дітей, від різних (!) дружин. Ось так ми виховуємо наше підростаюче покоління… Однак і тут чоловіки можуть мені заперечити: жінки також не святі! Будь ласка, жіночий приклад - Катерина ІІ, «любимий чоловік» (читай любовник Орлов) знахабнів до того, що зважився на організацію вбивства законного Петра І. Практично та ж ситуація й у Клеопатри. Помічник Цезаря Марк Антоній став улюбленцем не тільки жінок, але й повним повелителем серця цариці… Різницю між жіночою і чоловічою зрадою можемо простежити у тому, що слабша половина частіше за все віддається повністю і тілом і духом, забуваючи про законні пута власного союзу. Тому-то й зрада трактується жінкою уже як крайній запобіжний засіб, коли іншого вибору немає. Натомість «сильні світу цього» не надають такого значення своїм походенькам і, можливо, тому частіше роблять «це». Хто ж тоді більше «здатен любити»? Хто наспраді любить, а хто просто робить вигляд, що робить це (просто аби задовольнити власну цікавість й природний потяг чи соціальний статус)? Ерік Фромм у своїй знаменитій праці «Искуство любви» каже, що феномен любові полягає в тому, що дві істоти складають одне ціле і все ж залишаються двома істотами, зберігаючи свою цілісність. Мова йде про те, що кожен повинен мати свій простір для розвитку індивідуальності й самовдосконалення. А якщо такий простір відсутній, один партнер розчиняється в іншому, тим самим наділячи останнього відчуттям господаря, сили, відчуття своєї влади над іншим, відповідно приниження й – інстинктивно – зради першому. Розумні люди кажуть, що найважче випробування для людини – це випробування свободою. Напевно, саме тому мене не полишають думки: може зраджена людина сама якоюсь мірою винна у тому, що її зраджують, може, вона сама підштовхує до цього, створює сприятливу ситуацію, якою, як кажуть у народі, “гріх не скористатися”! Часто жінки, виходячи заміж, забувають слідкувати за собою (чи може вже не хочуть, немає стимулу когось зацікавити, привернути чиюсь увагу), змінюють стиль життя, одяг чи навіть, манери. Чоловіків ж перестають цікавити такі «сірі мишки». І, природно, виникає бажання чогось свіжого, навіть не обов’язково красивого, неповторного… А взагалі, один з останніх моїх опитаних респондентів сказав, що якщо дійсно любиш людину - відчуваєш відповідальність за неї, її життя, поважаєш ваші взаємні почуття, які склались протягом певного часу, то ніколи навіть не допустиш в голову думки про те, щоб зробити їй, та й зрештою собі (адже це ваші спільні почуття) боляче! Це мене не те, щоб вразило, просто надихнуло нарешті дописати свій маленький проект-аналіз людських стосунків, розібратись: чи все тут так страшно, як про це говорять «досвідчені дорослі». Часто життя ставить нас перед вибором, і ми самі визначаємо: перешкоди це чи можливості. Коли постає вибір: зраджувати чи ні, просто подумайте чи приємно було б вам, якби ваш коханий чоловік чи неповторна дружина саме в цей час у “полум’ї любові” з іншим. Нічим не кращим за вас. Можливо лише заради того, що вона чи він, можуть розбити те, що зробите і ви?!
Наталія Криворучко
- 4 перегляди
