Як відомо більшість, або і всі городяни незадоволені роботою громадського транспорту в місті. І підтвердженням цього є постійні скарги на водіїв або стан транспортних засобів. Соціальні мережі рясніють розповідями про погані маршрутки та водіїв.
Тож журналісти Франківчан вирішили поцікавитися думкою і іншої сторони. Так вони у випадковому порядку обрали водіїв, та розпитали їх про про умови праці, що думають з приводу ціни та якості перевезення і чи відчувають негатив від пасажирів.
Варто зауважити, що спочатку шофери не дуже йшли на контакт, однак коли почули про анонімність про дещо все-таки розповіли.
Володимир: «Позиція шофера – нема роботи, а перевізники знущаються над шоферами. Хтось із водіїв може працювати 8 годин, хтось – 16. Тобто є перша і друга зміна. Можеш працювати дві. Існують так звані плани, які формуються перевізниками, які вимагають від водіїв конкретні суми грошей, які потрібно заробити за день і вечором йому завести. Ми тут не жируєм. На кінцевих зупинках туалетів немає, поїсти нема де. По графіку у нас офіційно обід є, але це все йде за свій рахунок. Буває таке, що якщо нема обіду – є виконання плану, який вимагає перевізник, є обід – нема плану. Ціна перевезень нас стосується лише певним чином. Зараз нема студентів, багато людей відпочивають, відповідно не так багато пасажирів, а план здавати потрібно. Ціна плану, яку повинен заплатити водій перевізнику, є різна. Все залежить від маршруту (800, 1000, 1200 гривень за один день). Ремонт машини та солярка – за це повинні платити водії. Чим більше перевізники мають автобусів, тим їм вигідніше, бо той, хто має 1-2 маршрути перевезення з часом продає ті автобуси, бо ледве зводить кінці з кінцями. Викуповують їх великі перевізники. Знаєте, хто ці перевізники? Депутати… Які? Догадуйтесь самі… Проте реєстрація йде на їхніх родичів, бо їм офіційно не положено. Шофер за 16 годин заробляє в середньому 170 гривень, максимум 200 гривень. Перевізники повинні платити водіям мінімальну ставку, проте не платять, одне, що платять за нас податок 500 гривень, не виплачують нам також лікарняні та відпускні, хоча ми офіційно влаштовані. У нас в місті є приблизно 270 чи 260 маршрутів, з них 115-120 перевізників. Хоча тебе офіційно влаштовують на роботу, проте по факту виходить так, що ти у перевізника автобус орендуєш. Мінімальна заробітня плата у нас тільки на папері, нам її ніхто не збирається виплачувати».
Водій Ігор: «Відчуваю негатив з боку людей. Колись за Радянського Союзу мій батько також працював шофером, він отримував заробітню плату, в нього не було такого плану і тому не було тих гонок, про які зараз показують в ЗМІ. Тому тоді шофери були спокійні, не знервувались і спокійно перевозили людей. А зараз шофер нервовий, бо з нього перевізники вимагають план. Якщо ти день-два не здаєш план – тебе звільняють з роботи. Роботи зараз немає і нам нікуди діватись. Люди не знають нюансів нашої роботи і тому роблять винними шоферів. А перевізники з водіїв здирають шкіру. Тому шофери гоняться один наперед одного, перегороджують один одному шлях, бо кожен не хоче роботу втратити, бо зараз діватися нема де. Ми за те, щоб в автобусі був кондуктор і не було цих планів, щоб були квитки і відповідно від нашого заробітку ми сплачували перевізникам певну суму, також ми за те, щоб був чіткий графік руху. Якби хоча б шоферові поставили мінімальну ставку 200 гривень в день, то гонок би не було і не було б тих проблем, про які ми зараз говоримо».
Загалом можна сказати, що водії є звичайними людьми. Вони скаржаться на значний негатив з боку гродськості, який досить посилився останнім чом. Тож інколи варто просто спробувати порозумітися без підвищених тонів.
- 2 перегляди
