Історик Ярослав Коретчук на своїй сторінці у Фейсбук опублікував історичну довідку, в якій йдеться про не таку уже і славну історію міста Станіслава. І якщо уже звертатися до історії назви міста, то краще, на думку науковця, вибрати назву Княгинин.
«Отож, почнемо із заснування нашого міста. Вже надто польським шовіністам хотілось створити уявлення, що до їхнього приходу в Галичину не було жодних ознак цивілізації, і що саме вони принесли українцям ту цивілізацію, зокрема почали засновувати міста. Мабуть, тому ініціатор будівництва фортеці, яка згодом дала початок нашому місту, Андрій Потоцький вибрав саме болотисті місця для твердині, а не тільки зі стратегічних міркувань. Отож було собі якесь село Заболоття, а тут на місці «болота» поляками містечко збудоване. Та дарма, що поруч із Заболоттям вже існувало древнє українське поселення Княгинин, відоме ще з часів Галицько-Волинської держави. Окремі польські дослідники виводили, навіть, походження назви «Княгинин» чомусь від польського слова «кнєгі», що означає зарослі і болота, а не від українських князів, – так вже їм хотілось бачити на українських землях лише суцільне болото. Та славна історія Галицько-Волинської держави, яку в Європі називали Руським (Українським) королівством, була як кістка в горлі польським шовіністам. Очевидно, і будівництво нового Станіславова мало посунути з політичної, економічної, торгівельної і культурної мапи древню українську столицю Галич. Більше того, Княгинин довший мало статус міста поруч зі Станіславовом, яке у своєму розвитку ледве «вилазило» за межі своєї фортеці. Саме в Княгинині вперше було електричне освітлення на вулицях, саме в Княгинині більше знаходилось промислових об’єктів, ніж у «славному місті Станіславові», залізниця і вокзал були побудовані саме на полях княгинецьких газдів, та й значна частина сучасного міста це землі колишнього Станіславова (уявіть собі, що центр Княгинина знаходився в районі сучасного спиртзаводу, а його околиці в районі Майзлів, – тоді називали цей район Княгинин-Колонія). А що найголовніше, Княгинин здебільшого був українським, на відміну від польського Станіславова. Тому польські владоможці на початку 1920-х років зліквідували статус міста для Княгинина, а його територію приєднали до Станіславова, щоб назавжди стерти з історії згадку про древнє українське містечко. То ж якщо б хотіли борці за історичну справедливість якихось перейменувань, то радше б звернулись до української назви Княгинин.
Тепер відносно особистостей. Варто відзначити, що Андрій Потоцький, засновник Станіславівської фортеці, був польським магнатом, який всіляко поборював український визвольний рух під проводом Богдана Хмельницького. Зокрема він брав участь на боці поляків, як один із командувачів, у бою під Пилявцями, де намагався спинити козацькі війська Хмельницького, коли той йшов визволяти Західну Україну. Більше у боротьбі з козацтвом прославився його батько Станіслав Потоцький (кажуть ніби то на його честь назване місто). Ще в 1625 році він керував придушенням козацького повстання, воював активно і проти Хмельницького. Зокрема в 1653 р. на чолі 40-тисячного війська поляків виступив проти козаків під Жванцем. Однак, славний козацький полковник Іван Богун та гетьман Богдан Хмельницький зуміли дати відсіч.
Окрім боротьби проти козацтва рід Потоцьких відзначився ще й жорстокістю проти українського селянства, яке або підтримувало козаків або вступало до загонів народних месників – опришків. Тут слід назвати Юзефа Потоцького, який здобув славу ката українців, а місто Станіславів стало місцем страшних тортур. Зокрема, за його участі було засуджено до страшної кари лідера опришків Василя Баюрака. У вироку говорилося: «Повинен бути катом випроваджений на площу смерті [тепер площа ринок біля Івано-Франківської ратуші – авт.], який має відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після їх відрубання має бути відрубана голова. Врешті, з метою здержання інших від такого життя — четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці в полі, при шляху, а пізніше мають бути закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти». Ось таку «справедливість» несли кати українського народу з роду Потоцьких. То ж перед тим як говорити про «історичну справедливість» потрібно пам’ятати, що окупант є окупант і назви його – окупаційні», – розповідає Ярослав Коретчук.
- 2 перегляди
