Іванофранківець Роман Гурик загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській від пострілу снайпера в скроню, коли в перших рядах, абсолютно безбройний, з металевим щитом у руці, захищав право на краще майбутнє своєї країни.19-ти річний юнак був студентом Прикарпатського національного університету «Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть», - таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі.
«... Татуювання на тілі. Рюкзачок з кедами і обгортками від цукерок. А на голові 10 на 7 см діра з осколками черепа, обпаленими волоссям та шкірою навколо, тканиною мозку. Діагноз: вогнепальне поранення в голову, відкрита проникаюча черепно-мозкова травма. Поки я утримувала його руку, щоб поставити крапельницю, він несвідомо, рефлекторно, інстинктивно стиснув мої пальці у своїй долоні. Я ніколи не забуду цієї свого роду спроби втриматися за життя. Ніколи не забуду цього останнього рукостискання. Червоний Хрест і мітингувальники, які клали Рому на носилках в нашу КСП, кричали йому: «Тримайся, пацан! Героям Слава !!! », - саме так описує останні хвилини життя героя Небесної сотні Романа Гурика волонтерка Варвара Шпіц.
На Майдан майбутній герой Небесної сотні почав їздити ще з грудня. Був там і у найлютіші морози.
Востаннє він поїхав до Києва 15 лютого, разом зі своїм хрещеним. 19 лютого десь о 18-й годині з Романом пропав зв’язок. Дома всі переживали, але надіялись, що все добре. Просто сіла батарея. А вже ранком 20 лютого почали обдзвонювати знайомих з проханням допомогти розшукати сина на Майдані. А він у цей час йшов з щитами прикривати побратимів, щоб забрати перших вбитих та поранених. Як забрали перші тіла, він відійшов до готелю «Україна», де, перепочивши якусь мить, пішов знову на передову. Але цього разу повернутись не вдалось... О 12:30 лікарі вже констатували його смерть.
Рідні довгий час шукали Романа, обдзвонювали лікарні і морги по всьому Києву. Впізнали його за описом. Роман мав два татуювання: на сонячному сплетінні — три зелених шпилі Карпат (перший — вищий, два інші — рівні), що означало «Батьківщина, родина і я»; на лівому передпліччі — вишитий рушник червоночорними нитками.
«Я хочу, щоб усі почули, за що полягла наша дитина, — наголосив під час прощання з героєм Небесної сотні Романом Гуриком його батько. — Він поїхав до Києва, щоб зробити нашу Україну світлою, щоб в Україні панувало добро, не було зла, щоб люди одне одного поважали і щоб ніколи не йшли одне на одного зі зброєю. Тільки заради цього він поїхав до Києва і там зложив свою голову за нас з вами, за нашу вільну Україну».
Слава Герою! Герої не вмирають!
- 3 перегляди
