Якось вже так склалось у нашому суспільстві, що вже давно бажаємо жити краще, бо для цього є усі необхідні передумови, але ось жити краще в реальному часі таки чомусь ніяк не виходить. І в чому справа? Мабуть, одна з причин чому так стається – це або чоло маємо дуже міцне, або ще замалі гулі від тих самих граблів! Є одна досить-таки влучна приказка, в якій ідеться про те, що коли один раз нас обманули – це ще цілком нормально і природно, але от коли вже два-три чи більше – то це вже якщо ще не діагноз, то принаймні не найкраще свідчення про того, кого обманули; бо з тим, хто обманює, і так вже все давно зрозуміло.
Листки календаря, які майже в унісон з пожовтілим листям дерев на дворі, з однієї сторони немовби нашіптують нам про швидкоплинність нашого перебування тут, на Богом дарованій землі, а з іншої – підказують, що саме зараз, а не завтра – найкращий час для написання своєї власної історії, яка разом з тисячами й мільйонами подібних нам творить історію Батьківщини. Наближаючись до чергового відповідального для кожного громадянина моменту, яким для усіх є «день виборів», мабуть не знайдеться домівки чи робочого місця, де б з болем та певним страхом перед завтрашнім днем не обговорювались би питання «а хто кращий?», «хто гідніший?». Те, що питання майбутнього тривожить і малих, і старих, свідчить і те, що дуже живі дискусії мають місце усюди – навіть у храмі Божому чи на похоронах, весіллях чи хрестинах, не говорячи вже про громадський транспорт чи публічні місця. Але що ж робити, коли ті самі, інколи дуже знайомі обличчя з біг-бордів, телеканалів чи недешевих реклам обіцяють нам, що «вже цього разу у нас все обов’язково вдасться», а нові обличчя в той же час благають нас не довіряти першим, а дати шанс їм?!
Було б дуже просто, якщо би нам приснилось, що робити, чи ангел з неба приніс би нам пораду. Однак так не буває, принаймні з відповідальними та свідомими громадянами. Та, зрештою, наша християнська відповідальність теж не дає нам жодного права наївно та безвідповідально ставитись до цієї важливої події – виборів. І навіть якщо розчарування і недовіра, підсилені до певної міри безнадією, вселяють у нас непевність та скептицизм, ми все рівно не можемо нехтувати своїм законним правом – внести свою посильну «лепту» в кращу долю своєї країни та долю тих, кому жити у ній після нас.
«Але що ж тоді робити?», – виникає у кожного справедливе запитання. І для того, щоб ми не розгубились, чітку підказку дає нам Слово Боже, яке, словами апостола Матея: «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Мт 7, 16), заспокоює нас і дає нам недвозначний, перший та найважливіший критерій для відповідального вибору. Творець обдарував нас родючою землею з надзвичайно великою кількістю природних ресурсів, але дарував це усе нам як нації, а не поодиноким «вибраним» обранцям чи їхнім сім’ям. Тому той, хто в своєму житті цими дарами користувався виключно для власного збагачення, а не для спільного блага, той своїми ганебними вчинками сам себе викреслює з списку народних обранців. І тут нам вже стає трошки легше! Бо кожен збудований поза декларацією високий мур з своїм народом та кожна броньована машина, ціною в декілька квартир, в яких би могли жити молоді сім’ї, допомагають нам відкрити наші очі та вуха, щоб дивлячись – ми бачити і слухаючи – розуміли. І тут вже не так важливо, в яких розмірах хто скільки брав для себе, бо недавня історія засвідчила, – «кожен бере в міру своїх можливостей та становища», – а важливим є те, наскільки кожен був чутливим до потреб свого народу і залишався людиною, будучи випробовуваним та спокушуваним грішми, владою та славою.
Іншим, не менш важливим критерієм, який допоможе, з-поміж великої кількості бажаючих представляти наші інтереси на найвищому рівні, зробити правильний вибір – їхній «внутрішній стержень», їхні моральні та загальнолюдські цінності та їхня життєва позиція, яка теж не може залишитись для людського ока непоміченою. Відсутність поваги до гідності людського життя від моменту його зачаття до природньої смерті з усіма дотичними складовими – це теж сигнал, яким не можна нехтувати. І будування храмів, допомога бідним та потребуючим, дбання про сиріт, власне військо, не говорячи вже про гречку чи пару гривень можуть бути лише певним «відволікаючим маневром» та пусканням «туману в очі», особливо, коли ці речі повторяються лише по графіку – під вибори. «Не обманюйте себе!», – застерігає та попереджає нас апостол Павло, який чітко бачив і добре знав, що «ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані злоріки, ані грабіжники – Царства Божого не успадкують» (І Кор 6, 9-10). То ж як сьогодні допомагатимуть нам будувати Царство Боже ті, які своїми вчинками самі себе з нього виключають?!
Чітка передвиборча програма, яка до певної міри повинна бути віддзеркаленням завтрашнього дня, теж є одним з тих критеріїв, якими не можна нехтувати. Не те, що люди хочуть почути, а чітке бачення всіх тих необхідних змін та здатність здійснити реальні реформи, які допоможуть країні ефективно та незалежно розвиватись у всіх галузях свідчитиме про правдивість намірів. А всі ті обіцянки стрімкого економічного зростання та добробуту, які завуальовано чинитимуться коштом виснаження природних ресурсів і перетворення родючої землі у непридатну для життя пустелю, ми просто зобов’язані залишити лише пустими обіцянками. Бо, хто, дбаючи про теперішнє, приносить в жертву краще майбутнє прийдешніх поколінь, – той насправді не дбає ні про теперішнє, ні про майбутнє!
У світі існують свої, не завжди писані, закони і життєвий досвід тому є найкращим свідком, бо: хто і як буде працювати завтра і про що дбати, в більшості випадків віддзеркалюється у тому, як він живе вже сьогодні. З природи речей не зможе дбати про добро громади той, хто як хижак дивиться на все навкруги. І як зможе завтра дбати про свого ближнього той, хто сьогодні, в міру свого статусу та «здібностей», вже показав, що він нездатний шанобливо ставитись до природного довкілля, в якому живе той ближній, за якого завтра обіцяє піклуватись?!
Коли страх помилитись нас паралізує, звернімо наш внутрішній погляд на Того, Хто, звертаючи свій погляд до неба, обрав спасіння світу і повис над землею, яку створив. Благаймо Господа, щоб дав нам мудрості зробити відповідальний вибір і кріпив нас Духом своїм Святим та дарував нам витривалість і терпеливість відповідально супроводжувати наших обранців молитвами та підтримкою. Просімо Творця Всесвіту, щоб навчив нас з любов’ю ставитись до Свого створіння та перемінив наше і наших обранців нутро для вмілого будування «вже тут і тепер» Царство небесного.
І нехай герої «Небесної Сотні» та всі ті, хто з любові до Батьківщини віддав своє життя, стануть для нас правдивими і непідкупними свідками у виборчих кабінках!
- 4 перегляди
