Івано-Франківськ, заживши слави книжково-письменницько-читаючого міста, часто доволі неприємно дивує прихильників такої своєї слави.
Важко повірити, але у нас в місті часто кваліфіковану "швидку" книжкову допомогу мусиш виявляти собі сам чи звертатись за допомогою до всезнаючого бога Інернету. Однак найприкріше видається той факт, що люди, які так чи інакше, повинні були допомогти тобі порадою, часто-густо виявляють не лише повну некомпетентність у даних питаннях, але і повне нерозуміння твоїх вимог.На мою цілком, мабуть, цілком суб'єктивну думку, молода дівчина-бібліотекар, яка на прохання принести книгу Кортасара, відповідає: "Українські письменники в нас на стендах", не може бути бібліотекарам. Недосвідченність можна пояснити довгий пошук літератури, але аж ніяк нульовий рівень ерудиції. Звичайно, можна говорити про те, що бібліотекарем йду працювати від безвиході, але можливість "влаштуватись" ним є вельми обмежена.
Не може директор найбільшої книгарні на запитання про нову книгу популярної української письменниці питати про те, хто це така і радити почитати "папулярние хіти".
Звичайно, директор повинен уміти насамперед управляти персоналом, а не бути кваліфікованим філологом, але не можна цілком не цікавитись тим, чим ти керуєш.
Не може, врешті, продавець книг на прохання моєї подруги пошукати щось з К'єркегора, невічливо буркотіти про те, що "підручників з філософії у нас нема". Звичайно, він лише продавець і на вулиці холодно, але розбиратись, принаймні, у тому, що продаєш ти повинен.Не можна, врешті, просто критикувати поодинокі випадки. Звичайно, їм є виправдання, але їх не поясниш наступним поколінням, які не можуть відрізнити Гегеля від Гоголя, а професію своєї мрії від заробляння грошей.
Наталія Галань, franyk.com