Світлана Олександрівна Алексієвич народилася 31 травня 1948, Станіслав, сьогодні Івано-Франківськ, Україна — білоруська письменниця та публіцистка. Лауреат багатьох міжнародних літературних премій. Отримала Нобелівську премію з літератури за 2015 рік.
Пише російською мовою.
Біографія
Народилася в Івано-Франківську в сім'ї сільських вчителів. Батько — білорус, мати — українка. Дитинство провела в українському селі, у Вінницькій області.
Звичайно, я пам'ятаю, що дуже важко жили батьки. Батько ж був військовий, потім довго сільським учителем. Я пам'ятаю запах волосся, пилу, ці долини. Бабусю пам'ятаю дуже красиву, з прекрасним голосом, як хату білили, як хліб пекли. Це дуже сильно пам'ятаю. Я завжди кажу, що пишаюся, що у мене українська кров.
Після демобілізації батька, радянського офіцера, з армії сім'я переїхала в Білорусь, де оселилася в селі.
Після закінчення школи працювала кореспондентом районної газети в Наровлі.
У 1967 році вступила на факультет журналістики Білоруського державного університету, після закінчення якого Світлану направили на роботу в районну газету містаБяроза. Через рік отримала роботу в республіканській «Сельской газете», а ще згодом — в журналі «Нёман» (орган Спілки письменників Білорусі).
Книги Алексієвич викликали критику з боку радянського режиму, письменницю звинувачували зокрема в «пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки» («У війни не жіноче обличчя»).
Для написання «Цинкових хлопчиків» Світлана особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих воїнів. Після виходу книги 1989 на письменницю навалилась чергова хвиля критики, що призвела до суду над письменницею та її книгою у 1992 році, який втім було припинено.
Після окупації Криму Росією виступила в німецькій газеті Frankfurter Allgemeine з засудженням російської політики щодо України.
Алексієвич називають «блискучим майстром художньо-документальної прози»
Письменниця перебуває в опозиції до режиму Олександра Лукашенка.
Живе і працює за межами Білорусі — в Італії, Швеції.
8 жовтня 2015 року Світлану Алексієвич було відзначено Нобелівською премією з літератури «за її багатоголосу творчість — пам'ятник стражданню і мужності у наш час». Світлана Алексієвич — перший нобелівський лауреат в історії незалежної Білорусії; вона стала першим з 1987 року російськомовним письменником, що удостоєний Нобелівської премії з літератури. Вперше за півстоліття премія була присуджена письменникові, який переважно працює в жанрі документальної літератури; при цьому вперше Нобелівська премія з літератури присуджена професійному журналісту.
Одразу після нагородження Нобелівською премією на прес-конференції в Мінську Світлана Алексієвич звинуватила Росію у вторгненні в Україну.
«Це — окупація, це — іноземне вторгнення».
Вона зізналася, що плакала, коли бачила фотографії убитих під час подій у центрі Києва в лютому 2014 року. «Я люблю добрий російський світ, гуманітарний російський світ, але я не люблю російський світ Берії, Сталіна і Шойгу», — сказала літератор.
Твори
Книги Світлани Алексієвич видавали в Росії, Україні, США, Німеччині, Великобританії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В'єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах (всього в 19 країнах світу).
- 1983 — У войны не женское лицо. — Минск: Мастац. літ., 1985. — 317 с.[9]
- 1985 — Последние свидетели. Сто недетских рассказов. — М. : Молодая гвардия, 1985. — 175 с.
- 1989 — Цинковые мальчики. — М. : Молодая гвардия, 1991. — 172 с.
- 1993 — Зачарованные смертью.
- 1999 — Чернобыльская молитва. — М.:, Изд-во «Время», 2006. — 379 с. ISBN 5969101281, 978-5969101289
- 2006 — Чудный олень вечной охоты.
- 2013 — Время секонд-хэнд: конец красного человека. — М.: Изд-во «Время», 2013. ISBN 978-5969111295
Вона є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п'єс. Вистави за її книгами ставили у Франції, Німеччині, Болгарії.
Переклади українською
- Чорнобиль: хроніка майбутнього / Пер. і післямова О. Забужко. — К.: Факт, 1998. — 194 с. — ISBN 966-727438-1
- Час second-hand (кінець червоної людини) / Пер. з рос. Л. Лисенко — К.: Дух і Літера, 2014. — 452 c. — ISBN 978-966378338-3
Нагороди
- 1984 — Літературна премія імені Миколи Островського
- 1985 — Літературнаа премія імені Костянтина Федіна
- 1986 — Премія Ленінського комсомолу (СРСР), за книжку «У війни не жіноче обличчя»
- 1996 — Премія Курта Тухольського (ФРН)
- 1997 — Премія «Тріумф» (Росія)
- 1998 — Лейпцигська книжкова премія за вклад у європейське взаєморозуміння (ФРН)
- 1999 — Премія Гердера (ФРН)
- 2001 — Премія миру імені Еріха Ремарка (Оснабрюк, ФРН)
- 2006 — Національна премія критики (США)
- 2011 — Літературна премія Центральної Європи Angelus (Вроцлав, Польща)
- 2013 — Премія миру німецьких книгарів (ФРН)
- 2014 — Офіцерський хрест ордена Мистецтва і літератури (Франція)
- 2014 — Приз читацьких симпатій премії «Велика книга» (Росія), за книжку «Час секонд-генд»
- 2015 — Нобелівська премія з літератури
- 8 переглядів