Гуцульська різьба по дереву — це не просто ремесло. Це мова гір, зафіксована у хрестиках, ромбах і зорях, у лініях, що повторюють ритм смерекового лісу, у візерунках, які століттями передавалися з покоління в покоління. Світ знає Косів як серце гуцульського декоративного мистецтва, але навіть тут традиція потребує нових форм подачі — зрозумілих сучасному відвідувачу, доступних для дітей і дорослих, зрячих і незрячих.
У жовтні 2025 року в Косівському музеї Гуцульщини відкрили новий інтерактивний зал дереворізьблення — перший в Україні музейний простір про художню обробку дерева, повністю адаптований для людей з порушеннями зору. Це приклад того, як стародавня культура отримує друге життя завдяки інноваціям, партнерству та грамотній роботі з культурною спадщиною, пише franyk.com.
Проєкт реалізували завдяки перемозі у конкурсі «Культура у фокусі громад», спільній ініціативі Українського культурного фонду та Благодійного фонду «МХП-Громаді». Саме ця програма дозволила Косівській громаді кардинально переосмислити музейний простір — зробити його живим, відкритим, інтерактивним.
Грант, який змінив музей
Конкурс «Культура у фокусі громад» стартував у січні 2025 року як перший спільний проєкт УКФ і БФ «МХП-Громаді». Ініціатива була спрямована на підтримку культурних осередків у невеликих містах та селах — там, де культура часто тримається лише на ентузіазмі місцевих працівників.
Загальний бюджет програми становив 10 мільйонів гривень, половину з яких надала компанія МХП через свій благодійний фонд. Учасники мали забезпечити співфінансування — у Косові це зробила міська рада.
Загальна вартість модернізації інтерактивного залу становила 840 тисяч гривень, з яких 755 тисяч — грантові кошти. Решту витратила громада.
«Ми навіть змогли зекономити завдяки нашим підприємцям», — розповідає Ірина Дімбровська, головна спеціалістка відділу промоції Косівської міської ради.
Проєкт передбачав повну реекспозицію одного з чотирьох музейних залів, створення нової концепції, тактильних моделей, оновленого дизайну, мультимедійних елементів та інклюзивних рішень.
Культура — інвестиція у громаду
Міський голова Косова Юрій Плосконос підкреслює: у час війни культура нерідко опиняється на периферії фінансових пріоритетів. Та саме вона формує ідентичність.
«Культура завжди фінансувалася непросто. У воєнний час — ще важче. Але це те, що зберігає нас як народ», — наголошує він.
Для громади цей проєкт став не просто оновленням експозиції. Це — доказ того, що культурні осередки можуть розвиватися навіть за складних умов, якщо є партнерство і спільне бачення.
Гендиректорка Національного музею Гуцульщини та Покуття Ярослава Ткачук додає: маленькі приміщення Косівського музею дозволяють реалізовувати ідеї поступово — зал за залом, підвищуючи якість подачі спадщини.
Команда музею давно розуміла, яким має бути сучасний музей — не склад старих речей, а простір, що говорить із відвідувачами, дозволяє торкатись, взаємодіяти, дізнаватись через емоцію.
Інтерактивність без гаджетів
Слово «інтерактив» сьогодні часто асоціюється з цифровими технологіями: VR-окулярами, голограмами, сенсорними панелями. Але у Косові свідомо пішли іншим шляхом. «Наш інтерактив — це предметність, тактильність, живе відчуття матеріалу»,
— пояснює керівниця музею Вікторія Яремин.
Команда створила освітній простір, де кожен елемент має функцію: навчити, здивувати, дати можливість відвідувачу стати співучасником творчого процесу. Це «енциклопедія гуцульської різьби», яку можна гортати руками.
Зал пропонує зрозуміти контекст: яким було життя майстрів, як вони навчалися, які технології використовували, чому їхні вироби стали культурним кодом регіону.
Супергерої гуцульського різьблення
Одним із найцікавіших рішень стала серія спеціальних обертових модулів. На кожному — інформація про найвідоміших майстрів Косівщини, яких тут називають патріархами гуцульського різьблення.
Сучасною мовою — це супергерої ремесла. Завдяки їм технології збереглися, а традиція не перервалася.
Дехто з них був викладачем і виховав цілі школи. Інші передавали секрети ремесла у родинах — так формувалися династії. Сьогодні на Косівщині працює понад 50 майстрів, і багато з них — духовні нащадки цих легендарних різьбярів.
Три великі екрани у залі демонструють відео з майстрами, які працюють у своїх техніках. Це дозволяє оцінити, наскільки кропітким і точним є кожен рух.
-
На першому — різьбяр Петро Корпанюк, праправнук Юрія Шкрібляка.
-
На другому — Микола Грипеняк демонструє ювелірну інкрустацію деревини перламутром, бісером і форніром.
-
На третьому — бондар Йосип Приймак, який спеціально для музею створив нові посудини зі смереки, що з часом темнітиме.
Це майже кінематографічний досвід — спостерігати за ремеслом, яке зазвичай приховане у майстернях.
Дерево, орнамент і дотик
Експозиція починається з матеріалу. Відвідувач може взяти до рук шматочки дерева — смереки, явора, бука, клена — й відчути різницю у текстурі. Це те, з чого починається будь-який виріб.
Ще один інтерактивний блок — орнаментальні мотиви. Відвідувач має вгадати назву орнаменту та розкласти мотиви у відповідні віконечка. Це творче завдання захоплює і дітей, і дорослих.
Музей став єдиним в Україні простором на тему дереворізьблення, повністю адаптованим для незрячих. Над цим працювала експертка з тифлоадаптації Кіра з Protest Foundation, а також незрячі консультанти, які тестували тактильні зразки орнаментів.
Є тактильні книги, рельєфні моделі, схеми для орієнтації у просторі. Завдяки цьому музей став відкритішим для тих, хто раніше міг лише слухати розповіді екскурсоводів.
Приховані скарби та музейна сенсація
Окремою родзинкою залу стала прихована система зберігання експонатів. Відкриваючи потаємні секції, відвідувач бачить документи, фотографії, афіші минулих століть. Це створює ефект відкриття, ніби гортання старовинної шафи, сповненої історій.
А головною перлиною стала церковна панікадило XVIII–XIX століття, яке 55 років зберігалося у фондах і тепер вперше виставлене для публіки. Відреставроване, воно сяє в центрі експозиції, нагадуючи про духовний вимір мистецтва.
Музей, який дивиться у майбутнє
Усі тексти у залі подані двома мовами — українською та англійською. Це розширює коло відвідувачів і робить Косів привабливішим для туристів.
Проєкт поєднав майстерність минулого з дизайнерськими рішеннями сучасності. Та головне — він показав, що культура в маленьких містах може бути не менш інноваційною, ніж у столичних музеях.
Уляна Баранова, керівниця групи соціального розвитку БФ «МХП-Громаді», підсумовує: «Культура формується там, де живуть люди. Важливо підтримувати громади, які зберігають традиції і наповнюють їх новими сенсами».
І саме це зробив Косівський музей — створив простір, де гуцульське мистецтво не консервується, а оживає.
- 1 перегляд
