Кожен край має власні особливості, традиції та звичаї. Однією із унікальних особливостей карпатського мистецтва є виготовлення фігурок із сиру - коників, які не мають аналогів. Роблять їх майстри з Івано-Франківської області, пише franyk.com.
Що таке “сирні коники”?
Як повідомляє “FoodMood”, їстівні карпатські коники дуже унікальний продукт. Винайшли їх гуцули ще давним-давно. Щоб не вертатися із полонин, де вони працювали, додому із порожніми руками, гуцули придумали фігурки у вигляді коників. Це й був подарунок для дітей та коханих. Таким, чином “сирні коники” були як і іграшкою із дуже довгою історією, так і стравою, яка припала до душі дітям і дорослим.
На території України, “сирні коники” роблять тільки в Карпатах. Неможливо визначити коли саме вони з’явилися: може сто років назад, а може і п’ятсот. За переказами місцевих гуцулів, вони, мабуть, виросли разом із гірськими вершинами. Ті, вірять, що “коники” не просто забавка, а оберіг. Давня символіка, яка є відголосом колись поширеного на території Прикарпаття культу тварин. Донині дехто вірить, що сирні фігурки можуть приваблювати щастя та удачу, а також довге життя. Колись їх виготовляли пастухи, зараз - жінки-майстрині. І не на полонинах, а в себе вдома. Відповідно, сир також не овечий, а виготовлений із коров’ячого молока. Та головне не це, а сенс, який вкладає в коника кожна майстриня. Всі фігурки унікальні, адже зроблені вручну. Виготовляти їх потрібно тільки із добрими намірами, щоб вдалися.
Прикарпатці та “коники”
На Прикарпатті зовсім небагато майстрів, які вміють робити коників із сиру. Здебільшого, вони живуть в гірських районах, де збереглися столітні традиції й де рецепти “коників” мають довгу історію. Зробити їх не так просто. Для цього потрібний “зглєджений” сир. Він легко плавиться у воді, не розпадається, а роблять його за допомогою сичугу, який тут називають “глєдом”. Спочатку формується тіло коника, а потім різні деталі. Наприклад, упряжка чи вершник-гуцул. Часто, їх занурюють в ропу чи сировицю на декілька годин, а тоді висушують. Чим більше у розчині було солі, тим довше простоїть така іграшка. На смак вона дещо нагадує сулугуні, хоча це не він. Крім Західної України, про “сирних коників” мало хто знає. Але вони приводять у захват всіх, хто їх бачить. Це не тільки цікава скульптура, але й страва, якою можна посмакувати. Часто, “сирних коників” купляють саме на подарунки, або замість сувенірів. Адже аналогів вони не мають.
“Сирні коники” мають особливу енергетику, бо готуються в гуцульській атмосфері. Сир розминається руками, всі деталі вручну вирізаються та ліпляться. Це клопітка та непроста робота, але результат того вартий. Зазвичай, “сирних коників” прикарпатці роблять під час святкування Великодня. Це давнє мистецтво, яке передається із покоління в покоління. Виготовляють також півників, курочко, лебедів, але “коники” - найпопулярніша форма. Великі свята, такі як Великдень ат Різдво, а також весілля, завжди супроводжувалися у гуцулів попереднім приготування “сирних коників”. Адже це не просто сувенір, а культурна спадщина України, яка потребує захисту та дослідження. Приготування “сирних коників” - дуже давня та унікальна технологія. Вона варта того, щоб приїхати на Прикарпаття та переконатися у цьому самому.
Розповідати можна багато, але найкраще побачити їх на власні очі та спробувати приготувати. Тому сміливо приїжджайте до прикарпатських майстрів “сирних коників”, які й навчать вас цього “сирного” мистецтва.
- 10 переглядів
