Без перебільшення, музеї - місце, в яке заходять рідко. Комусь вони здаються нецікавими та нудними, хтось надає перевагу іншим розвагам. Але музеї - те місце, куди варто завітати хоча б раз в житті. В кожен з них. Адже в більшості - наша історична спадщина, велика кількість експонатів, які в реальному житті вже не зустрінеш. В музеях захована частинка нашої історії, наше минуле та теперішнє. Кожна річ, кожна дрібничка теж має певну історію, як люди та країни. Це найкращий спосіб не просто зберегти стародавні предмети, а й мати змогу показати їх людям, передавати з покоління у покоління.
На Прикарпатті багато різноманітних музеїв і є такі, які користуються більшою популярністю, ніж інші. Музеї є майже в кожному селі, не те, що місті. Там зберігають частинку рідного краю, колорит та фольклор. Завітавши туди, ви не пошкодуєте, пише franyk.com.
Музей вівчарства
Локація - мальовничий Космач з Косівського району.
А ви знаєте хто такі вівчарі? Це не просто люди, які доглядають за вівцями. Раніше, професія вівчаря була дуже популярною, хоча зараз і почала занепадати. Вівчарі сьогодення виводять нові породи овець, стрижуть вовну, доять молоко та роблять з нього сир. А рецепти його передаються з покоління в покоління. Стати вівчарем з “нуля” не так й просто. Потрібно мати до цього талант. Талант розуміти тварин та взаємодіяти з ними.
Зазвичай, овець випасають на Карпатських полонинах. Мають пастухи при собі й вірних навчених собак. Буває таке, що отара може розбігтися і самому її не збереш. Собак вчать, як правильно заганяти тварин, щоб вони не лякалися та не розбігалися ще більше. Вони також захищають отару від вовків та ведмедів.
Найкраще підходить для такої роботи порода “алабай”. Такі собаки максимально схожі на овець, що дозволяє з ними зливатися. Якщо нападе вовк чи ведмідь - не зрозуміє чому це раптом овечка не тікає від нього, а біжить назустріч. Розгубиться та забуде про те, що він хотів.
Музей відкрили ще у 2013 році, щоб зберегти традицію вівчарства та досліджувати їх важку працю. Це цілий комплекс, в який входить перероблювання молока, виготовлення бринзи та сиру. Мало хто знає, але продуктами вівчарства також можна лікувати хвороби.
У приміщеннях можна побачити традиційні вівчарські предмети, одяг, посуд. Можна подивитися як стрижуть овець та що роблять з отриманої вовни. Цікаве місце для тих, хто хоче перейнятися гуцульським колоритом.
Музей Олекси Довбуша
Олекса Довбуш - дуже відома постать. Опришок, найвідоміший з їхнього кола в Карпатах. Опришки колись очолювали селянські повстання. Було це давно, понад триста років тому. Але Довбуша знають та пам’ятають й досі. Був він простим бідняком, та коритися тодішнім законам не захотів. Часто очолював походи та був ватажком загонів, які боролися за волю. Довбуш не любив панів та боровся з ними. І хоча потім в нього вистрілили, помер він не від самого поранення, а швидше від втрати крові.
Завжди, коли хтось згадує про минуле Карпат, згадують і Довбуша. Маршрути його походів легендарні, і навіть скелі та каміння, де він проходив, назвали на його честь.
У музеї Довбуша знаходяться речі, які використовували опришківці та, зокрема, сам Олекса.
Музей створений у 2004 році. Локація - селище міського типу Печеніжин. Вибране неспроста, адже саме звідси родом Довбуш. Він там народився та провів своє дитинство ще у 1700 році.
Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів імені Романа Кумлика
Мальовнича Верховна. Навколо гори та природа. Найкраще місце для музею, який зберігає в собі побут гуцулів, їхні традиції та національний одяг.
Музей приватний, розташований у власному будинку етнографа Романа Кумлика. Відкритий понад 20 років тому. За цей час там зібралася велика кількість різноманітних експонатів та завітало багато відвідувачів.
Матеріали для відкриття музею, пан Роман збирав протягом тридцяти років. Найбільше він любив стародавні музичні інструменти, адже сам музикант. В музеї знаходиться величезна колекція.
Екскурсії Роман Кумлик проводив сам, а після смерті його місце зайняла дочка. Він дуже детально розповідав про особливості кожної речі так, ніби сам жив в ті часи, та сам ними користувався.
Музей “Берегиня”
Музей “Берегиня” знаходиться в Бурштині. Заснувала його викладачка української мови та літератури ще до Незалежності України.Тоді це була кімната з речами, які приносили її студенти. Повноцінно, музей запрацював тільки у 1992 році. А називатися “Берегинею” він став у 2000 році.
Музей сподобається жінкам, адже там знаходиться багато експонатів пов’язаних із життям української жінки. Можна побачити багато сорочок, які носили в давнину: є майже 200 вишитих сорочок, та 240 вишитих рушників. В давнину, вишивка була популярна на всій території країни, але в кожному регіоні відрізнялися її кольори та узори. Також, є веретена, жорна, рушники, горщики. Більшість речей - з Опілля.
Музей родинних професій
Знаходиться в Івано-Франківську, тому їздити далеко не доведеться. Дуже відомий серед франківців. Був відкритий у 2005 році. Заснував його журналіст Роман Фабрика.
Головна ідея - зберегти та розповісти про професії своєї родини за понад 150 років. І це не просто розповіді. До кожної професії, якими володіла сім’я Фабрики, є багато експонатів. Кожен з них - символ праці та ремесла кожного з родичів. Подивишся на них - і одразу навіюють спогади про тодішнє життя: як жили українці, чим займалися, що робили.
Музей знаходиться на приватній території, але прийти в нього може будь-хто. Часто, особливо серед студентів-журналістів, проводяться екскурсії.
Музей етнографії та побуту Саджава
Музей знаходиться у селі Саджава, та розповідає історію його виникнення. Створений у 1989 році. Кожен гість села повинен обов’язково зайти в музей та познайомитися з його колористикою. Там - і речі, які колись носили, і весільні обряди, побут селян. Інтер’єр кімнат - стародавній. Такий, яким був колись. Навіть є селянська піч, правда несправжня, а тільки її макет. Найстаровинніший експонат - хрест, якому понад пів тисячі років. Цікаво подивитися на двері, які зроблені без одного цвяха, стародавню дитячу коляску, взуття та корита. А ще тут є музичні інструменти та перше радіо.
- 150 переглядів
