Здавалось би сьогодні у потоці життєвих подій, емоцій, відчуттів, ми живемо в еру свободи мислення, розвінчання стереотипів та «вільного плавання».
Однак чи задумувались ви коли-небудь над умовами, що ставить перед нами життя? Так, ви можете вперто стверджувати, що почуваєте себе абсолютно вільним і ні від кого незалежним. І цим лише вкотре підтвердите протилежний факт: ілюзія чи міф, який ми творимо довкола, і який твориться не лише нами але й всіма довколишніми: починаючи від сім.ї і аж до держав чи наддержавних утворень. Ми живемо в своїй зоні комфорту і вважаємо це «справжнім життям»…
Щоденно чуємо слова, хоча й не помічаємо звідкіля вони взялись; ми дихаємо, однак не бачимо самого повітря, без якого цей життєво важливий процес був би неможливим. Так само і взаємодія – вона складається між різнимим людьми – незалежно від віку, статусу чи соціального походження – та міцно вплітається в їх життя, непомітно створюючи павутину емоцій, вражень, подій тощо. І не зважайте на слова науковців, які мудрими термінами глаголитимуть: взаємодія – це «соціальний контакт, який складається між певними групами населення». Адже вміти відчувати тих, хто працює разом з тобою у команді, довіряти і покладатись на щирість, відповідальність людей - це дещо більше, аніж складні слова про «соцконтакт». Взаємодія – це кроки, які ми робимо назусріч один одному, коли довкола тиша, це телефонні смс, що «самі собою» приходять коли тобі потрібна допомога, це розмова без слів і слова без розмови. Цьогоріч в рамках Осінньої школи нових медіа «Нові медіа як інструмент громадської активності з екологічних питань» проходило багато відкритих семінарів, тренінгів, лекцій та практичних завдань; запрошені лектори викладались на повну у висвітленні тем аудіо-, відео-, фото та інших видів зв.язку. Але найважливіше так і залишилось «за кадром»: всі три групи, що працювали на школі – відрізнялись своїм типом взаємодії. Це ніби квітка: кожна пелюстка якої зовні наче і схожа одна на одну, однак за розміром, відтінком кольору, несе своє, нове змістове наповнення.
Ось така штучно змодельвана на перший погляд ситуація, дала розуміння, що це і є модель суспільства – де кожна група (чи то за інтересами, чи за статусом, віком і т.д) взаємодіє по-своєму. І не можна сказати «правильно-неправильно», адже людські почуття та емоції не вимірюються градусами, сантиметрами чи ін математичними параметрами. Це дещо глибше і повніше, те, чого не побачити стороннім оком, і те, що можна осягнути лише спробувавши віддатись взаємодії з іншими.
Наталія Криворучко
