В цілому світі на минулому тижні незрячі відзначили Міжнародний день білої тростини. Цього року франківські незрячі вирішили замість стандартних семінарів і лекцій провести з цього приводу пікнік і шашлики.
Білу тростину вперше використав у 1921 році англієць Джеймс Бігс. Хлопець осліб у молодому віці, але бажання жити і бути такими як всі взяло гору. Аби пересуваючись вулицею відрізнятися від інших перехожих з паличками, Джеймс вирішив пофарбувати свою у білий колір. Те саме він радив робити іншим незрячим, передає Репортер.
У 1969 році було вирішено встановити 15 жовтня Міжнародним днем білої тростини. За традицією громадські організації влаштовують семінари, зустрічі, лекції, на яких розповідають про життя незрячих, їхні проблеми та як їм допомогти.
Уже протягом 14 років у Франківську діє ромадська організація жінок інвалідів по зору «Біла тростина». Її керівником є Марія Гогільчин, яка втратила зір у 17 років. Проте вона намагається жити далі і не впадати у відчай. На сьогоднішній день до організації входять понад 70 людей з усього Прикарпаття.
«Дозвілля – одна зі складових життя людини й ми також маємо право на відпочинок, –говорить Марія Гогільчин. – Але в нас його нема, бо нема доступу до річки чи до парку. Влітку мені доводиться сидіти в чотирьох стінах, бо нема з ким вийти. І так – усі мої колеги».
Жінка каже, що на жаль іванофранківці ще не навчилися з повагою відноситися до людей з вадами зору.
«Нема ніякого рівноправ’я, – говорить Марія Гогільчин. – Незрячі люди завжди відчувають приниження, зверхність від оточуючих, упереджене ставлення. Знаю це по собі. Не можу сказати, що є й толерантність. Дуже маленька інтеграція. Сучасне суспільство нас не розуміє, не знає, як з нами поводитись. Люди ніби й хочуть допомогти, але не знають як. Треба, аби нас бачили на вулицях, а для цього потрібні умови. Ще важливо людей з різними нозологіями працевлаштовувати у нормальні колективи. Але той закон про 4 % з інвалідністю нині не виконується».
Однак Василь Гошовський з Вигоди Долинського району додає у розмову трохи оптимізму. Він працює вчителем-дефектологом та тифлопедагогом* у Вигодському навчально-реабілітаційному центрі для дітей сліпих і слабозорих. Цей заклад – єдиний такий на Прикарпатті.
Зокрема він розповів про проект «Крок до життя», метою якого є підготовка дітей до проблем, які на них чекають у житті та побуті.
«Ми зробили такий макет однокімнатної квартири, яка знаходиться окремо від загальних кімнат, – розповідає чоловік. – Вона обладнана побутовою технікою, усім найнеобхіднішим. І випускник живе там місяць. Їй платять мінімальну зарплату – 1360 гривень. За ці кошти дитина платить комунальні послуги, купує продукти. Вчиться бути самостійною. Звісно, все під контролем тифлопедагогів».
Потім святкування тільки набирало обертів. Так Василь влаштував для присутніх майстер-клас зі спортивної ходьби. Козак Микола провів вчив розпалювати вогнище, як складати, з чого починати й таке інше. Потім був шашлик та співи й танці.
- 4 просмотра
