Дерев’яні, кам’яні, металеві, залізобетонні і навіть один вантовий…
Вони допомагають долати природні перешкоди. Декотрі є справжніми витворами мистецтва і внесені до переліку архітектурних пам’яток. Найміцніші споруди слугують людям вже понад сто років. Про цих невтомних трудівників піде мова у нашому матеріалі.
Мости почали зводити в сиву давнину. Однак масово вони постали на дорогах краю у ХІХ столітті. На той час Галичина входила до складу Габсбурзької монархії, пізніше – Австро-Угорщини. На австрійських топографічних картах 1824 року, зокрема, позначені великі мостові переходи через Бистриці по обидва боки Станиславова (сучасний Івано-Франківськ), через Лімницю коло Калуша… Підкорилася мостобудівникам і найпотужніша водна артерія краю – ріка Дністер біля Галича.
Каміння, дерево, метал…
Мости були дерев’яними. Проте з появою залізниць виникла потреба у спорудах, здатних витримувати більші навантаження. При будівництві першої на теренах нашого краю залізничної колії Львів – Чернівці, відкриття якої відбулося у вересні 1866 року, як основний матеріал для мостів вже використовувалося залізо.
Не завжди все виходило гладко. Приміром, на початку літа 1883-го дністрові води різко піднялися і забрали з собою новозбудований залізничний міст у Нижневі на лінії Станиславів – Гусятин, а з ним – й кількасот метрів колії. Повені та паводки — найбільші вороги штучних переходів...
Мережа залізниць на Прикарпатті швидко зростала. 1893-го року розпочалося спорудження лінії Станиславів – Вороненка. На місці майбутнього будівництва, у Ямній, австрійські інженери виявили великі поклади доброго будівельного матеріалу – пісковику. Розрахунки показали, що кам'яні склепінчасті мости будуть дешевшими від спроектованих раніше металевих.
В долині Пруту збудували дев’ять кам’яних мостів. Най-більшим був віадук у Яремчі, довжина якого. за різними даними, складала від 190 до 202 м. На той час він посідав друге місце у світі за довжиною, поступаючись тільки залізничному віадуку поблизу поль-ського містечка Болеславця (490 м). Водночас прогін головної арки яремчанського мосту сягав 65 метрів, що стало новим світовим рекордом! Висота споруди складала 21 метр.
Під час І світової війни у 1917 році відступаючі російські війська висадили яремчанський міст у повітря. З невеликими архітектурними модифікаціями його відновили у 1925-27 рр. Однак у 1944 році міст знову зруйнували. На цей раз гітлерівці. Що цікаво, німці завчасу поінформували населення про свої плани. Щоб у довколишніх домівках не повилітали вікна, мешканцям запропонували заклеїти шибки папером…
За радянської влади відновлювати споруду в її первісному вигляді не стали, збудувавши натомість новий міст (довжина 72 м). Замінили й деякі інші мости в долині Пруту, що також постраждали в результаті воєнних дій. З кінця ХІХ століття (відкриття лінії відбулося 19 листопада 1894 р.) до нас дійшли лише віадуки у Ворохті, поблизу Вороненки і невеличкий міст у Татарові.
У Ворохті звели два віадуки, приблизно з однаковими технічними характеристиками. Однак на численних листівках здебільшого фігурує вигнутий міст у центральній частині міста (довжина – 130 м, розмах центральної арки – 25 м). Його теж руйнували в часи воєнних лихоліть, проте щоразу відновлювали.
Цікаво, що автентична кладка збереглася краще, ніж пізніші підмурівки. Зважаючи на ветхість споруди, у 2000 році міст вивели з експлуатації, спорудивши поруч новий (аналогічно вчинили з віадуком поблизу Вороненки). Сьогодні він слугує як туристичний об’єкт. Зазначимо, що ворохтянські віадуки внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
«Найдовший» у світі
Такої ж честі удостоївся пішохідний, а раніше – автомобільний, міст у Галичі. Його спроектували 1900 року у Кракові, а споруджували у 1910-12 рр. Довжина переходу – 312 м. Під час І світової війни міст частково зруйнували, відбудувавши у 1921 році. У період ІІ світової війни перехід руйнували двічі. Спершу – при відступі радянської армії, згодом – німецьких військ.
Міст капітально відремонтували у 1953 році, після чого він ще три десятки років слугував для руху транспорту на автомагістралі Івано-Фран-ківськ – Львів. Нову (залізобетонну) переправу через Дністер відкрили наприкінці 1984 року (довжина – 336 м, ширина – майже 16 м, висота над рівнем води – 10 м). Старий міст перетворився на пішохідний. Нині він перебуває в аварійному стані.
Свого часу відомий гумористичний дует Тарапунька (Юрій Тимошенко) і Штепсель (Єфим Березін) жартома назвали галицький міст найдовшим у світі. Мовляв, так довго ми не «форсували» жодну з водних перешкод.
Річ у тім, що автомобільний рух через Дністер був одностороннім і регулювався світлофором. Зелене світло почергово вмикалося то на одному березі ріки, то на іншому. Щоб проїхати на протилежний бік, іноді треба було вистояти у довжелезній черзі.
А от схожий до галицького металевий міст у Нижневі продовжує свою роботу. Датою його побудови в облавтодорі називають 1910 рік. До ІІ світової війни переправу через Дністер у цьому місці забезпечували два мости – колійовий і автомобільний. Обидва були зруйновані.
Радянська влада з якихось причин не стала відновлювати залізничне сполучення між Станіславом і Бучачем. Відтак з залишків двох мостів склепали один. Задля цього залізничні ферми довелося перемістити на кількадесят метрів вниз. В результаті вийшов найдовший міст в області – 472 метри. Водночас він є одним з найвужчих – ширина мосту складає усього 5 метрів.
Тунель серед міста
Найстаріший з металевих мостів, які використовуються нині для руху транспорту, розташований в самому центрі Івано-Франківська, над вулицею Вовчинецькою. Проїзд під ним облаштували під час реконструкції станиславівського вокзалу у 1907 р. У тодішній пресі споруду назвали тунелем.
Ініціатором будівництва переходу називають посла Крайового сейму, уродженця села Угринів Йосипа Гурика. Він неодноразово виступав з трибуни галицького парламенту, добиваючись облаштування переїзду для мешканців приміського Княгинина, землі котрого залізниця розділила навпіл.
«Вулиця Вовчинецька належить до тих вулиць, на котрих єсть найбільший рух, а то для того, що тую вулицю переїжджають аж 20 громад селянських і обшарів двірських (працівників вокзалу – прим. авт.), котрі не мають іншої дороги ані до двірця (вокзалу – прим. авт.), ані до міста», – промовляв він з трибуни галицького парламенту у жовтні 1904 року.
Особливо напруженою ситуація ставала в ярмаркові дні, коли перед замкненою рампою (рух на колії був доволі жвавим) збиралися десятки возів та худоба, яку вели на продаж... Нерідко траплялися поломки, каліцтва, крадіжки. Все це змушувало місцеву громаду добиватися усунення штучної перешкоди.
Міст над Вовчинецькою стоїть на т. зв. балках Пейне, названих іменем свого винахідника, американського інженера, що жив у ХІХ столітті. Свого часу вони широко застосовувалися у мостобудівній справі. Та нині всі споруди такого типу автоматично потрапили до розряду дефектних, оскільки не розраховані на сучасні навантаження. Втім, міст продовжує виконувати свою роботу…
На відміну від більшості «однолітків», міст над Вовчинецькою пройшов обидві світові війни без жодної подряпини. Залізничники постійно стежать за станом споруди, очищують її від іржі та мазуту…
Варто зазначити, що на території залізничного вузла в обласному центрі є також пішохідний міст, що веде до майстерень та на вул. Деповську. Вперше він позначений на картах ще у 1895 році. Хоча не виключено, що опісля його перебудовували…
Городенківський артефакт
Втім, найстарішим серед діючих є кам’яний міст у Городенці над потоком Ямгорів. Точна дата його спорудження не встановлена. Вважається, що він ровесник Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, найвизначнішої архітектурної пам’ятки Городенки, збудованої на замовлення польського графа Миколи Потоцького у 1745-69 рр.
Зважаючи на свою триаркову конструкцію, споруда отримала у народі назву «Три мости». «Три мости» у середині XVIII сторіччя замінили свій дерев’яний аналог, який не витримував ваги кам’яних блоків, що їх везли на будову храму з села Стрільчого.
Наприкінці ХІХ століття міст реконструював барон Яків Ромашкан. Він часто користувався цим переїздом, оскільки його замок розташовувався у селі Серафинці. Барон розширив міст. Сучасні параметри споруди: довжина – 24 метри, ширина – 9 м. Має три арки шириною по 4,8 м кожна. Кілька років тому його відреставрували: укріпили фундаменти, розчистили русло…
Не важко підрахувати, що городенківські «Три мости», нехай і з певними модифікаціями, використовуються вже понад 250 років! Зауважимо, що найстарішим в Україні вважається Замковий міст у Кам’янці-Подільському, датований XVI століттям. Свого часу на автодорогах області було ще кілька кам’яних мостів. Залишки одного з них можна спостерігати у селі Город, поблизу Косова.
Невтомні трудівники
У 30-х роках минулого століття при будівництві мостів стали застосовувати новий на той час матеріал – залізобетон, який у різноманітних поєднаннях використовується дотепер. Період експлуатації сучаснихзалізобетонних споруд складає приблизно 70 років. Масово вони почали зводитися у середині минулого сторічя. Відтак найстарші вже потребують ремонту.
Найбільший залізобетонний міст на Івано-Франківщині відкрито у 1977 році на межі Городенківського району із Заліщицьким районом Тернопілля біля села Устечка. І якщо за довжиною (403 м) він поступається нижнівському ветерану, то за висотою (27 м, еквівалент 9-поверхового будинку) рівних йому в області немає.
Міст має унікальну конструкцію, що нагадує сірникову коробку – в середині прогонової частини є порожнина висотою 1,5 м. У службі автодоріг в Івано-Франківській області запевнили, що подібних споруд в Україні немає. А на весь колишній Союз було збудовано усього кілька таких мостів.
У селі Криворівня Верховинського району через річку Чорний Черемош перекинуто єдиний в області вантовий міст. Таку конструкцію застосували, щоб не монтувати посеред бурхливого потоку додаткову опору.
Загалом на автодорогах області загального користування налічується 1 172 мости. Майже три десятки з них нині реконструюється. В основному це ті, що постраждали внаслідок повені 2008 року.
На залізницях краю експлуатується 229 мостів, 16 з яких відносяться до категорії великих, тобто мають довжину понад 100 метрів. Найбільшим є міст через Дністер поблизу Єзуполя – 306 м.
Щодня ці невтомні трудівники допомагають нам швидко долати природні перепони, витримуючи величезні навантаження, які часто перевищують розрахункові…
- 3 просмотра
