Журналіст «Галицького кореспондента», який перебуває у добровольчому полку «Азов», побував на завданні в Іловайську 20 серпня, коли місто ще не було оточеним.
До операції батальйон «Азов» готувався дуже ретельно. Ще на підступах до Іловайська, 10 серпня, батальйон поніс втрати. Двоє бійців загинули. Серед загиблих тоді був чоловік Тетяни Чорновол, чотовий батальйону «Азов» Микола Березовий «Береза» та боєць з Тернопільщини «Світляк». Крім цього, було важко поранено бійця «Сокола».
Всі розуміли, що легкої прогулянки до Іловайська не буде, адже місто було стратегічно важливим і, як доповідала розвідка «Азова», добре укріпленим. Розташування міста дозволяло з невеликими зусиллями оточити його. Про це неодноразово говорив командир батальйону Андрій Білецький. Проте генштаб прийняв рішення йти на Іловайськ, і 19 серпня батальйон «Азов» увійшов у місто.
Частина батальйону закріпилась в Іловайську, інша частина перебувала на підступах до міста. Вночі точились бої. Зранку стало дещо спокійніше. Батальйон з боями зайшов у Іловайськ. Всі зосередились по позиціях
Розпочалась зачистка будівель, перевірявся кожен двір, збирались дані. Групи просувались і поступово, будинок за будинком, проходили Іловайськом до домовленого місця. Там доповідали про перевірку того чи іншого квадрата і знову розходились
«Азов» пройшов кілька кварталів під снайперським вогнем і вже наближався до ворожих позицій, коли «говорити» почали міномети. Чується вистріл, потім ніби свист і вибух. Ворог бив дуже прицільно. Так, ніби знав, де знаходяться позиції «Азова». Довелось ховатись по підвалах житлових будинків
Обстріл не припинявся. Можливості просуватись містом далі не було. Проте групи батальйону продовжували працювати. Доводилось дуже швидко пересуватись, перевіряючи кожен дім, кожен підвал, адже ворог діяв в основному з укриттів.
Під час огляду підвалів часто можна було знайти матраци, відкриті консервації, запаси води. Все давало зрозуміти, що в підвалах тривалий час жили люди. Про іловайські підвали слід розповісти окремо. На Західній Україні підвалом є, як правило, одна кімната під хатою. Підвали ж у Іловайську нагадували, радше, підвали під багатоповерхівками. Вони пролягали під цілим будинком і мали кілька входів та виходів. Тобто, зайшовши у підвал з одного боку, ти міг вийти з іншого чи піднятися у будинок і вийти через двері.
Іловайські підвали були небезпечними і водночас рятівними. В них можна було знайти те, чого не вистачало найбільше, – воду. Спрага мучила страшенно. Бігаючи у 30-кілограмовій амуніції в сорокаградусну спеку, дуже хотілось пити. А пити практично не було що. Рятували залишені у підвалах пляшки з водою чи закриті в банках компоти.
У підвалах часто зберігалось багато алкоголю. Причому доволі різного. Ховаючись від мінометних обстрілів, можна було все детально роздивитись. Майже у кожному підвалі були горілка чи вино. Часто уже відкриті бутлі або пляшки
Вибігши з підвалу, треба було якомога швидше увійти в іншу будівлю, оглянути підвал і рухатись далі, залишаючи групу для прикриття у разі потреби. А така потреба виникла, як тільки батальйон поніс перші втрати.
Дійшовши до багатоповерхівок, група «Азова» потрапила під обстріл. В бік хлопців полетіло кілька гранат. Першу накрив собою, захистивши побратимів, 18-річний Андрій Снітко «Хома». Його товариш «Сократ» отримав поранення. Другою гранатою був поранений боєць Олег Аксененко «Аксьон». Поранення виявилось смертельним.
Поранених набралося близько десяти. Медиків майже не було, першу медичну допомогу надавали самі бійці. В одному з будинків бійці обладнали своєрідний госпіталь, туди приносили поранених. Хлопці принесли «Хому». Лікар перевірив пульс. Сказав, що Хома «двохсотий», і наказав забрати тіло, бо якраз принесли двох поранених.
На подвір’ї хтось почав кричати: «Носилки!» Я вхопив носилки і побіг на крик. Вибіг на вулицю, позаду мене щось вибухнуло, я впав на землю… Далі піднявся і побіг назад до імпровізованого госпіталю. Хлопці якраз несли пораненого товариша Аксьона. Занесли його до медика, оглянули. Він отримав поранення у голову, лікар сказав, що він втратив око. Я подумав: головне, що живий. «Аксьон» дуже важко дихав, його треба було терміново везти у лікарню. Ми передали його медикам батальйону «Шахтарськ», які якраз транспортували поранених. Але до лікарні побратим не доїхав.
Наближався вечір, «Азов» контролював позиції, на яких закріпився. Перебігаючи вулицю, часто доводилось падати у «зеленку» чи залягати в укриття, ховаючись від куль снайперів. Виявляючи позиції ворога, працювати починали і наші снайпери (Фото 7).
Вистріли з мінометів змінили затяжні черги вже знайомих «Градів». Просуватись вперед не давали міномети. Ставало зрозуміло, що піхотний батальйон не має шансів протистояти ворожій артилерії.
Командир прийняв вольове рішення і вивів батальйон з Іловайська. З боєм «Азову» вдалось вирватися з міста. Разом з «азовцями» Іловайськ покинув і батальйон «Шахтарськ».
Іван ХАРКІВ
P.S. 20 серпня в Іловайську було дуже гаряче. Я навіть не уявляю, як спекотно там мусило бути, коли Іловайськ став «котлом». Радію, що ми не залишились тоді у місті і повернулись звідти живими, завдавши немалих втрат ворогові.
Позаминулого тижня помер у лікарні від отриманих під Іловайськом поранень боєць батальйону «Азов» «Сокіл». Минув місяць, як відгримів бій під Іловайськом, проте цей бій все ж забрав ще одного вірного сина України. Вічна пам’ять усім загиблим в Іловайську. Герої не вмирають!
- 3 просмотра
