Сьогодні Роману Гурику мало б виповнитись 20 років. Понад 8 місяців тому його життя відібрала куля снайпера. Роман поїхав на Майдан захищати свою країну, адже вірив у її краще майбутнє, жив мріями та був патріотом. Останні слова які були написані на його сторінці в соцмережі звучали так : «зараз або ніколи. всі на грушевського. на смерть.»
Як розповіла кореспонденту «Бліц-Інфо» сенатор філософського факультету ПНУ імені Василя Стефаника Інна Томишин, до дня народження Романа студенти ПНУ вшанували його пам’ять: біля портрета Романа, який розміщений в холі факультету зробили декорації, студенти приносять квіти та лампадки.
Староста групи, в якій навчався Роман Софія Бардашевська досі не може усвідомити, що Романа немає в живих, просто не віриться.
«У голові прокручуються спогади про перше знайомство, коли я підійшла до нього і сказала: «Від сьогодні я твоя староста.» Здається, що він знову, як зазвичай зайде в університет, зі своїм портфелем, сяде десь ззаду, і з цікавістю та наполеглегливістю дисткутувати з викладачем. Здається, що ми як і раніше будемо говорити з ним на цікаві теми. Та з великим жалем розумію - ні, цього не станеться. Його немає, він загинув, і загинув за свою державу, за свій народ. Він герой!», - каже Софія.
Одногрупниця Романа Зоряна пригадує, що з ним можна було нескінченно довго говорити про політику.
«Це, мабуть, була одна з найцікавіших для нього тем. У нього була своя думка про те, що і як треба змінювати в нашій країні. До дрібниць. Дуже наївні часто думки, але щирі і безпосередні», - зауважує дівчина.
Одногрупниця Оксана пригадала його слова на парі з філософії "Якщо ви думаєте що ваша доля вирішується тут - то сидіть, але якщо вважаєте що ви можете щось змінити - то всі на Майдан".
Близький друг Романа Олег Салига запам'ятав Романа, як дуже вольового та рішучого хлопця.
За словами Олега, Роман агітував їхати на Майдан його також, та хлопець мав вирішити свої справи в університеті. А коли 20 лютого Олег дізнався про те, що Роман загинув, спершу не повірив...
"Роман завжди говорив те, що думав, і робив те, у що вірив. Я часто згадую про нього, коли дивлюсь на своє татуювання на руці, яке він «подарував» мені на моє двадцятиліття. Пригадую, як ми вболівали за різні футбольні команди, чим так би мовити, «підколювали» один одного. В 2012 році часто дивились з ним футбольні матчі в пабі, де він працював, було надзвичайно весело. Практично весь той рік ми з ним провели разом, кожного дня бачились. Пам’ятаю, як ми брали за руки двох його маленьких сестричок і гуляли з ними по стометрівці. Особисто я за ним дуже скучив, мені його не вистачає. Коли в мене був поганий настрій, Роман знаходив чим мене підтримати. Він завжди відповідав за своїх друзів, "друг" для Романа не було порожнім словом. Таких не часто зустрінеш, в мене ще є два таких близьких друга, але після загибелі Романа, я почав більше цінувати саме поняття дружби», - розповідає Олег.
Подруга Романа Ольга Єсеніна запевняє, він був тим, кого можна назвати своїм серед своїх та своїм серед чужих.
«Найперше згадується сам початок, тобто знайомство при подачі документів у ВНЗ: такого неординарного парубка оминути поглядом було неможливо. Фрази були його козирем в рукаві, і якщо їх казав хтось інший, одразу ж було зрозуміло, що вони знали Романа. Знаю, що йому дуже хотілось поступити в Щецин (Польща) на морфлот.. Та, на жаль, не вийшло. Ще Роман хотів навчитись віртуозно грати на барабанах, як учасники його улюблениих гуртів і напевне одне з останніх бажань - переробити закони України так, щоб вони допомагали простим людям, а не правителям. Востаннє ми з ним бачились в деканаті, він відпрошувався з пар, щоб поїхати в Київ. Йому та заява була потрібна тільки «для галочки», мовляв, «хто ж переживає за «енки» коли в Україні таке твориться», - пригадує Ольга.
- 4 просмотра
