...мій хлопчику, я знаю що ти це прочитаєш...Знаю це так само, як і те, що кожен твій день починається із нового випробування на міцність душі. Я так звикла тебе відчувати, що навіть твоє дихання , здається торкається моїх пальців...В наших істинах немає гострих та болісних колючок , немає брехні ... І це тішить...Мій хлопчику з очима непорочного неба, я так стараюсь тебе забути, що коли згадую то схиляю голову низько-низько, неначе віддаю поклін долі...за те, що ти міг бути у моєму житті. Перед сном я торкаюсь твоїх скронь мимовільним диханням вечора/ночі...Знімаю легку втому дня, вкриваю тебе теплою ковдрою, цілую у відкриту долоню правої руки і відлітаю... Секунди мчать надшвидкісно і мрії не встигають за ними...Хлопчику ,ти сповідуєш свої страхи перед кожним кроком призначеним бути твоїм... Я часом так хвилююсь... Особливо холодними ранками, коли зовсім-зовсім тобі самотньо.Моїм невиносимо блаженним бажанням було б одного разу заварити тобі кави... Просто заварити кави... Дивитись своїми очима повними безвідмовної любові, на ароматну піну і наливати у твою улюблену чашку. Ба, навіть якщо ти не п"єш кави, то просто вдихни її аромат разом із моєю присутністю. Цього буде достатньо.Любити тебе - неначе літати немаючи крил... Так одного разу було у моєму сні... Ти часом повертаєшся до думок спрямованих на тепло мого існування у закутках твоєї душі. Тоді, я неначе божевільна втікаю від всіх застережень і починаю віддалятись від світу в якому тебе не було...Тоді, щось всередині мого тіла в районі серця починає жити попередньо народжуючись у твоїх руках...Знаєш, в ті миті коли я не могла торкнутись твоїх губ, але знаходилась надто близько ставало боляче... На відстані простягнутої руки завжди твої почуття.Мій хлопчику, по іншому могло б бути? Уяви, що наші руки переплелись у польоті душі, тіла стали невагомими та чистими від щоденних гріхів...Я засинаю поруч тебе кожної ночі, твоя ліва рука прокидається на моїх грудях і я поцілунком закликаю тебе зустріти ранок...Ти відкриваєш свої сонні оченята і перше, що бачиш - любов щиру і віддану мою любов подаровану тобі. Потім ми зупиняємо час і мовчимо про однакові сни... А далі - щоденна метушня, проблеми, злети і падіння...Але в цих невід"ємних буднях ми маємо один одного... І це так підтримує...Хлопчику...Як би ти знав, як я люблю тебе... Але кожного дня моя любов маліє на один міліграм , я віддаляюсь від тебе... З кожною непрожитою нами годиною стає все більше нас без нас...Тому я пишу зараз ці рядки, а ти коли небуть прочитаєш... Бо немає душі без тіла і тіла без любові...Я молюсь , як і обіцяла за тебе... Молюсь, щоб твої очі зберігали твої думки, щоб дороги, якими ти йтимеш були без каміння.Амінь.
- 2 перегляди
