28 червня – День Конституції. Що таке Конституція? Це – закон над усіма законами.
Кодекс існування держави. Здавалось би, святая святих. Але з перших днів після драматичного ухвалення нової української Конституції (голосували за неї вночі 28 червня 1996 року під дамокловим мечем погроз Кучми розпустити парламент) політики не дають їй спокою – все перекроюють, “поліпшують”, а насправді – глумляться. І все тому, що всім, хто приходить до влади, тої влади катастрофічно бракує. Як апетит приходить під час їди, так і владою на своїх посадах не можуть насититися. І коли вже з тої посади “висмоктали” всю владу до останньої краплі, залишається єдиний вихід – збільшувати собі повноваження або дописати собі в Конституції нові повноваження – це як у кого фантазія працює.
Така вже, мабуть, ментальність українських політиків – не хочуть ділитися владою, не здатні йти на компроміси. Тому рано чи пізно кожен спокушається переписати Конституцію під свої скороминучі вигоди та інтереси, урвати собі якомога більше повноважень. А далі – хоч трава не рости… І ніхто з лідерів держави не прагне упорядкувати Основний Закон “під державу”, під кожного громадянина. Згадаймо, як Леонід Кучма під фінал свого другого терміну президентства з подачі тодішнього керівника Адміністрації глави держави Віктора Медведчука та за допомогою тодішнього спікера Олександра Мороза намагався проштовхнути у Верховній Раді зміни до Конституції, щоб Україну з президентської (на той час) республіки перетворити на парламентсько-президентську. Не тому, що такий устрій ефективніший для держави, а для того, щоб продовжити собі “царювання”, але вже на посаді прем’єр-міністра. Авантюра провалилася, забракло кількох голосів. І тоді в хід пішла інша авантюра. Конституційний Суд, покликаний тлумачити Конституцію, дотлумачився до того, що визнав другий термін президентства Кучми – першим. Відтак дав зелене світло балотуватися Леонідові Даниловичу втретє. Але у самого Даниловича нахабства забракло так відверто зневажати Основний Закон. Зрештою, він розумів, що жодна цивілізована країна світу не визнала б таких виборів… Та підступним планам познущатися з Конституції таки судилося втілитись у життя. Як це не парадоксально – завдяки Помаранчевій революції. Бурхливі політичні події, які стали наслідком президентської виборчої кампанії 2004 року, спонукали політиків шукати компромісу. І горе-політики не знайшли нічого ліпшого, як зробити Конституцію розмінною монетою. Внаслідок “круглого столу” між політичною командою, яка відходила, і командою Ющенка, була досягнута домовленість у спішному порядку змінити Конституцію. Таким чином Кучма і його оточення страхували своє майбутнє від сильного Президента Ющенка, обмеживши змінами до Конституції його повноваження. Знесилений політичною боротьбою Ющенко погодився на цей безглуздий компроміс, і це була його перша стратегічна помилка, яка потягнула за собою усю плетеницю подальших тактичних помилок. По суті, саме тоді стара кучмівська команда підступно заклала під підвалини помаранчевої влади бомбу сповільненої дії…
Хоча Президент Ющенко мав цілий рік, щоб скасувати нашвидкуруч прийняті зміни, що ухвалювались у політичному хаосі, і які призвели до хаосу у владі. Але з незрозумілих причин Президент своєчасно цього не зробив. Відтак з 2006 року набула чинності нова редакція Конституції, яка породила дуалізм і конфліктність у владі. Що з того вийшло – ми усі щодня спостерігаємо і хапаємось за голови. Та замість того, щоб тверезо впорядкувати положення Основного Закону, розмежувати повноваження гілок влади, знову кожен намагається переписати Конституцію “під себе”. Президент Ющенко у своєму проекті змін запропонував зробити парламент двопалатним і внести норму, щоб колишні президенти сиділи в одній із палат пожиттєво (а якщо пощастить, то можна цю палату й очолити). Це абсурд для унітарної країни. Тимошенко і Янукович намагалися закласти у Конституцію норму про вибори президента в парламенті. Хоча тепер обоє відхрещуються від цього, як чорт від ладану…
Місце сидіння визначає точку зору на зміни до Основного Закону. Конституцію, як ту ковдру, кожен намагається натягнути на себе, щоб почуватися найбільш комфортно, захищено. Якщо і далі її тягатимуть, то неминуче розірвуть на шматки. Хоча і зараз ця “ковдра” особливо нікого не гріє…
- 2 перегляди
