Завжди думала про те, чому хтось у калюжах здатний бачити зорі, а інший – багнюку. І все…Далі очі душі закриваються…усе ж має свій діапазон та вимір. Та чи можливо виміряти людську душу…І чи справді вона так безмежна, як ми уявляємо… Думаю, що ні: вона компактна і розтягується, як гума…холодна і лише певні емоції здатні її обігріти…і не завжди позитивні…тому ми гостріше відчуваємо негатив: розчарування, невдачі, ненависть, любовні переживання…ми їх перемотуємо знову і знову, заглядаємо у минуле, щось аналізуємо…і мріємо…Це такий собі звичний обігрівач людської душі…трохи прикрий…трохи нестабільний…але важливий…Емоції…якби би без них отоплювали свою душу…На жаль цього палива не завжди являється достатньо…Кохання – одна з найсильніших емоцій, досить мінлива…такий собі дволикий Янус…палива, якого завжди потрібно ще і ще…а далі настає процес плавлення, такий собі сонячний удар…від перегрівання…вибух…обігрівач зламався… і порожнеча…
Далі ми шукаємо механіка…який би безболісно полагодив цей душевний механізм…проте, як тільки він полегенько нащупує цю болючу струну…відштовхуємо…і кажемо, навіщо ти лізеш мені в душу…а як інакше…поломка то сталася в душі…стараємося щось самі полатати…не дуже виходить…все-таки треба механіка…Далі важкий процес одужання…Проте це вже від механіка залежить…бо якщо він приглядів собі вашу душу процес може ще затягтися…Але й не все залежить від нього…
Ми ж господарі власного життя.. просто не завжди виконуємо правила техніки безпеки…
Людмила Ходоровська