Підполковник Тарас Грень із Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України розповів, як від нього втікали чоловіки призовного віку.
"Ну а от зараз зовсім не смішно. Сьогодні мав дорогу. Їду вдягнутий у військову форму. Зупиняють мене четверо молодиків цілком призовного віку. Просять підвезти до обласного центру. Беру. Та за хвилину мене вже просять провести до центру міста...
- Ну кажу,- я до військкомату. Якраз треба ще чотирьох призовників...
В машині хвилина мовчання...
- Мужик ти чьо, оце зара серьйозно.... - витиснув той що сидів біля мене
- Ага, - відповів я, - що не бачиш форму?
Наступної миті я вже гальмував бо ті, що сиділи на задньому сидінні на повному ходу почали відкривати дверцята...
Решту дороги я слухав істерію на " кшталт а хто будей моіх дітей - калік годувати поки я на війні буду..." можна подумати що окупаціна влада буде його дітей краще годувати...! Ну загалом доіжджаємо до міста і я кажу
- Ну ладно з військкоматом вже пізно бо мобілізація скінчилась... А от в прокуратуру вас відвезу... (Просто якраз іхав в прокуратуру щоб вточнити інфу у військового прокурора.. Але ж горе попутники того не знали...)
Знову хвилина мовчання
- Ну нє чувак ну ти реально гониш... - видушив таки один..
Але яким шоком було для них коли ми дійсно вїхали до подвіря військовоі прокуратури. І як на зло для цих "патріотів" вийшов один з слідчих на перекур...
- Степанич приймай я тобі ухильників привіз! Самі зізнались.. - сказав я виходячи з машини.
Степанич, до речі, прикол зрозумів...
- Оооо супер! Ще чотири провадження!! Те що треба!
- Мужики а може тойво домовимось... - почулось блеяння з машини...
- Ну домовитись не вийде бо ви влипли.. А от 15 хвилин фори я вам даю потім по вашим слідам патруль з собакою пускаємо... Не втікли.. Я не винен.. - відповів Степанич.
Як же ж ми сміялись коли четверо молодих здорових хлопів дерли штани перелазячи через паркан і швидко тікаючи вуличками пробували петляти...."
