Нещодавно представники Івано-Франківської самооборони повернулися зі сходу країни – зони АТО, куди передавали допомогу для прикарпатських вояків. Для них – це була найважча з усіх попередніх. Морально і фізично.
Самооборонівець Юрій «Тихий» розповів кореспонденту «Бліц-Інфо» про третю поїздку на Донбас та «подорож» містами, які вже ніколи не будуть такими як раніше.
За кілька днів п’ятеро франківських самооборонівців в супроводі та два водії з фурою допомоги об’їздили більше 500 км зоною АТО. Це найбільший маршрут за весь час допомоги військовим. Їм вдалося побувати у вже звільнених містах від терористів, "погостювати" у прикарпатців та перебратися від них бойового духу. Побували й у 80-й аеромобільній десантній бригаді та добровольчому батальйоні «Айдар».
«Спочатку ми їхали в Ізюм, там передали необхідні речі для франківських хлопців одного із спецпідрозділів. Потім ми поїхали по блокпостах, заїжджали в Слов’янськ – Краматорськ, туди теж відвозили допомогу нашим спецпідрозділам. Звідти назад, а потім ми поїхали на інші блокпости – за два дні об’їздили більше 500 км. Заїжджали на 79, 80- ту бригади та до батальйону «Айдар», де залишили багато допомоги, щоб вони змогли передати на Щастя» - згадує Юрій.
Відтак, зазначає, що у Слов’янську блукали вуличками через підірваний міст, бо карти не було. Тож поки шукали потрібну дорогу, встигли набратись вражень. Страшні розбомблені будинки, квартали без вікон та сліди від "Градів". В повітрі - запах смерті. Кілька людей на вулиці. Їх у місті небагато, хоча люди потроху оговтуються і починають повертатися до своїх помешкань.
Першу ніч самооборонівці мали переночувати у штабі, але дорога до нього була непередбачувана. Через негаразди на шляху їх прийшлося їхати пів ночі зоною АТО. Врятувало те, що по них виїхав БТР з бійцями. Далі було більше блокпостів та населених пунктів.
Наступного дня навідалися з допомогою до 80-їаеромобільної десантної бригади. Там з солдатами поспілкувалися, і каші солдатської поїли. А вже наступного дня знову взялися розвозити допомогу. Та перед тим відклали передачу для прикарпатських вояк, які тримали оборону в Луганську.
«Була гостра нестача продуктів в самому Луганську. Коли ми були там, то 8 днів хлопцям вже не могли завезти допомогу. Вони були оточені. Їх обстрілювали постійно і жоден вертоліт не міг пробитися, поїхав БТР, який там і залишився. Його закидали градами. Тому вся допомога була спрямована на Луганськ та Лисичанськ. У ті райони, де велися бойові дії, бо продуктів харчування там практично не було», - розповідає самооборонівець.
Щодо потреб, то зараз в зоні бойових дій найбільше бракує тактичного забезпечення. З усім іншим хлопці намагаються давати собі раду. Особливо це стосується зброї. Щось знайдено раніше на складах у Слов’янську, щось вдалося відбити. Те саме стосується і техніки.
"Хлопці у доброму бойовому дусі. Ніхто не збирається тікати чи йти на ротацію, нема боягузів. Якщо би в усіх були такі патріотичні настрої як в них, то Україна б швидше піднялася з колін. Ми стали свідками, коли хлопці 80-ї десантної бригади відбили в терористів новий УРАЛ 2013 року випуску. В нас їх ще навіть не бачили – це військовий УРАЛ 2013 року, на якому ще були пломби. Видно, що він стояв у військових, був прийнятий на баланс російської федерації. У ньому сидіння були ще в клейонці», - зауважує Юрій.
Крім того, зазначає, що незважаючи на певну неузгодженість з керівництвом, незрозумілим командуванням з Києва чи іншими командними задачами, які ставлять воякам - хлопці не здаються. Там особлива аура в зараз – це велика сім’я.
"Коли хлопці виїжджали на зачистку Луганська - це було вражаюче. Всередині все тремтіло, коли ти бачиш, як вони розбирають ті гранатомети, гранати і грузяться в машини. Їх підтримує місцеве населення, серед "айдарівців" дуже багато місцевих мешканців. Загалом, такі поїздки змінюють світогляд. Хоча зараз багато говориться про звільнені міста на сході, однак ситуація не така безпечна, як хотілося б. І ці міста в будь-який момент можуть стати знову зоною в якій ведуться бойові дії. Крім того, чимало звільнених територій досі заміновані. Люди на вулицях ходять зі зброєю, кладовище на кожному кроці. Ця війна незрозуміло, коли закінчиться, але ехо війни буде ще довгим. Цей раз був важкий, і не знаю як буде з наступними поїздками. Наш маршрут майже не змінюється, та щоразу бачиш ще більше розбомблені вулиці, обстріляні будинки, взірвані мости, знівечені тіла та землю», - підсумовує Юрій.
- 3 перегляди
