Мабуть усі вже звиклися з думкою, що Прикарпатський національний університет постійно веде якісь будівельно-ремонтні роботи: то новий гуртожиток, то новий фасад корпусів.
Нещодавно виникли чутки і про можливі зміни у внутрішньому сквері університетського двору, а саме: поява там фігуративної композиції – пам’ятника українському Кобзареві Тарасу Григоровичу Шевченку. Здається, керівництво закладу вирішило випередити міську владу Івано-Франківська, яка ще й досі не завершила дискусії щодо остаточного місця розташування монумента українському генієві.
У Прикарпатському ситуація кардинально протилежна: і місце обрали, і роботу почали. Як виявилося, автором і виконавцем є івано-франківський скульптор Богдан Степанович Гладкий, до художньої майстерні якого ми і вирішила завітати.
– Доброго дня! Перше, що вражає, коли відчиняєш двері до Вашої художньої майстерні – це кількість і різномаїття скульптурних витворів… Вона нагадує справжню галерею портретів. Скільки робіт налічується у Вашому творчому доробку на сьогодні?
В загальному, як Ви висловились, мій творчий доробок налічує близько сотні портретів, медалей, фігуративних композицій і пам’ятників.– Розкажіть трішки про себе, основні штрихи Вашої біографії.Народився 15 червня 1962 року в місті Дрогобич Львівської області. З 1979 до 1983 навчався у Львівському училищі прикладного і декоративного мистецтва імені Івана Труша. 1987-1992 − продовжив навчання у Львівській академії мистецтв на відділенні монументально-декоративної пластики. 1991 − навчання в Українському Католицькому Університеті св. Климента в Римі. Згодом аспірантура при Львівській Академії мистецтв (1992-1995) та робота на викладацькій ниві в цьому ж закладі. З 1997 року почав викладати скульптуру, пластичну анатомію, композицію на кафедрі образотворчого мистецтва та дизайну художнього факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
– Чи можна більш детально дізнатися про період навчання в Українському Католицькому Університеті св. Климента в Римі?
– Мені надзвичайно пощастило, адже я був учнем відомого українського скульптора і мистецтвознавця, народного художника та просто хорошого педагога – Дмитра Петровича Крвавича. Це геніальна людина, у мистецькому доробку якої понад 90 творів — пам'ятники Іванові Вишенському, Михайлові Грушевському, монумент Слави на честь 25-річчя перемоги над нацизмом та багато іншого. Саме завдяки старанням Дмитра Петровича 1991 року було вперше організовано обмін студентів (до числа яких належав і я) між Львівською академією мистецтв і закордонним вищим навчальним закладом – Українським Католицьким Університетом св. Климента в Римі.
Враження, безперечно, незабутні. Звісно, не всім дається можливість безпосередньо познайомитись зі школами італійської скульптури та шедеврами, якими не перестає захоплюватися людство і до сьогодні. Для мене то був неоціненний досвід, який, без сумніву, вплинув на всю мою творчість.
– У Прикарпатському національному університеті Ви, як я розумію, з 1997 року. Які значні роботи були створені в стінах цього закладу?
– Першою визначальною роботою був пам’ятник Івану Франку (погруддя), котрий встановлено у Рахові на роковини відзначення ювілею Каменяра. Поруч із цим є ряд і інших особливих для мене робіт, які ви можете побачити в різних куточках, як нашої області, так і за її межами.– Як виникла ідея зі створення пам’ятника Тарасу Шевченку?– Думаю, Ви помітили, що останні декілька років поняття Прикарпатський національний університет і будівельно-ремонтні роботи перейшли в один асоціативний ряд. На фоні загальних змін, які відбулися із зовнішнім виглядом університету, виникла ідея і зі створення фонтану, реалізацію якої доручили мені.
Поруч з цим, уже кілька років поспіль у середовищі моїх друзів-митців обговорювалась перспектива створення пам’ятника Кобзареві в межах студентського містечка. На одній із зустрічей з ректором, коли формувався робочий проект фонтану, була озвучена ідея його створення. Богдану Костянтиновичу не просто сподобався цей задум, але й він дуже ним перейнявся. Залишився тільки один клопіт – як тепер ув’язати монументальний пам’ятник з фонтаном. І думки полилися… Студентське середовище, зона відпочинку, фонтан, швидше камерна, а не монументальна скульптура, облагороджена пластикою в образі молодого хлопця. І тоді постало запитання, а чому б цей юнак не може бути Шевченко? Отак і визрів образ юнака, який сидить у стані певного одухотворення і самозаглиблення, постать у динамічному розвороті.
– Якщо я не помиляюся, композиція включатиме в себе не тільки постать поета, але і ще однієї особи?
– Знаєте, ми – творчі люди постійно живемо тим, над чим працюємо.Виникало бажання розширити композиційну схему, додавши фігуру музи, жінки – той глибокий образ, який так яскраво проходить крізь усю творчість цієї геніальної людини.Я поділився своїми роздумами з Богданом Костянтиновичем, який їх зразу ж таки схвалив. Отак і визріла композиція молодого Шевченка і дівчини, в якої в руках вінок з калини та терну .
– На якій стадії зараз робота? Коли Ви плануєте її завершити?
– Розумієте, композиція досить велика – більше 3,5 метрів. У зв’язку з цим є певні ускладнення, які трішки гальмують творчий процес. Я маю на увазі як приміщення, де ведеться робота, так і саму ліпку.Роботу плануємо завершити вже цього року, адже в нас ювілей – 70 років університету. І, повірте, враховуючи рівень підтримки та сприяння, який ми відчуваємо з боку ректорату, можна беззаперечно і впевнено сказати – усе буде зроблено вчасно.Дякую за цікаву розмову! Маю надію, що не за горами і наступна наша зустріч, яка відбудеться вже біля пам’ятника!
Лілія Паляниця
- 85 просмотров
