Якось розмовляючи по телефону зі своїм знайомим зачепили тему особистості. Такі цілком загальні і відомі фрази: кожна людина є особистістю, кожна людина є індивідуальна і неповторна…Але ж це не так. Тоді, я стримала свій язик, щоб не вдатися до гострої полеміки та зараз можу вилити все на папері, адже, як-то говорять, папір стерпить все… Ні…якби це неприємно звучало, та, на жаль чи на щастя, людська особина рідко стає особистістю, індивідуальністю, а про її неповторність я взагалі мовчу. Хіба можна назвати особистістю людину, яка добровільно віддає себе у рабство наркотику, алкоголю чи інших пристрастей та звичок; чи можливо говорити про її індивідуальність, коли вона боїться виразити власне „Я” і піти проти течії, чи висловити власну думку, яка не поділяється сірою масою класу, групи чи суспільства…І хіба вона тоді неповторна?
Особистістю не народжуються, нею стають або не стають…залежно від обставин, характеру та емоційного стану, і нашого рішення чи висновку в ту чи іншу хвилину.
Особистість, індивідуальність та неповторність – це три зв’язкові ланки одного цілого. В ідеалі цю цілісність називають людиною з великої літери, а тому, якщо ці зв’язкові ланки не є сполучені між собою то єдине, що залишається – бути особиною людського роду, що найчастіше і трапляється. Звичайно, багато хто може мені заперечити і навести сотні тисяч різноманітних тез та аргументів, але факт залишається фактом…
Усі ми – особистості, неперевершені індивідуалісти життя. Цікаво, чи є людина, яка скаже, що вона ніхто? Десь, звичайно, присутня. Та більшість з нас все ж кривить душею, говорячи про себе, як про особистість. Особистість потрібно зліпити з себе своїми думками, вчинками, ставленням до інших, а це не так легко зробити. Та й «особистості» теж бувають різні.
Людмила Ходоровська, franyk.com
- 3 просмотра
