Цікаві закономірності вимальовуються при систематичному користуванні послугами «Укрзалізниці». Якщо ви хоча б раз на кілька місяців подорожуєте залізничним транспортом, то просто зобов’язані бути готовим до того, що кожного разу в касі неминуча зустріч не тільки з її працівником, але також і з новою ціною на квиток.
А чому тут дивуватись? Ми вступили в СОТ, а там, як то кажуть, і до ЄС рукою подати. Тож, як заявляють наші «народні обранці», вже тепер потрібно тягтись до європейських стандартів.
Тягтись то треба, ніхто й не сперечається, але ж не тільки в одновекторному напрямі цінових показників. Звісна річ, існують відмінності між прайс-листами, які пропонує Європа на послуги залізничного транспорту та їхніми українськими аналогами. Але ж, перепрошую, давайте при цьому не забувати й про не співпадання між якістю обслуговування, яку надають дані суб’єкти. Проїхатись потягом будь-якої країни ЄС та України, як то кажуть в Одесі, «две большие разницы». До речі, повноту цієї «разницы» нещодавно мали можливість осягнули і п’ять студентів з Івано-Франківська, які на власному досвіді відчули весь шик залізничного сервісу. Даний випадок стався на міжміському пасажирському потязі сполученням Рахів - Львів. Четверо друзів запросили в своє купе знайомого із сусіднього вагона-пласкарта. Здавалось би, а що тут такого? З першого погляду – наче, нічого. Повірте, з другого й третього - те ж саме. До речі, сама подорож в часовому вимірі займає не більше трьох годин. Та, на жаль, інші думки стосовно цього мали провідники Марія та Петро , які обслуговували даний рейс. Аналізуючи події, які трапилися того зловісного дня, можна навіть припустити, що пані Марія та пан Петро великі прихильники та поціновувачі традицій індійського народу. Мабуть, вони і досі вірять в те, що всі ми за велінням долі належимо до різних соціальних каст (у нашому випадку просто різних вагонів), циркуляція між якими недопустима. Отож, неприємності в студентів розпочались ще при посадці на потяг. Прохання молодих людей надати дозвіл на візит їхнього друга провідниця зустріла, м’яко кажучи, без ентузіазму. Набундюченість, зверхність розмови та підвищений тон голосу – нічого хорошого не могли віщувати. Те «нічого хорошого» в подальшому вилилось в кількаразове «вривання» в купе, словесні погрози та хамське відношення. «Ти чого сюди прийшов? Ану, забирайся звідси! Твоє місце в сусідньому вагоні» - так «щиросердечно» зустріла Марія гостя. По-перше, «тикати» не ввічливо, а, по-друге, на момент подорожі купе являється приватною територією пасажирів, вхід на яку сторонніми людьми має супроводжуватись, хоча б, попереднім стуком та проханням дозволу на це. Дивно, але провідники, якщо висловлюватись мовою сленгу, і досі «не в курсах». Вони ще довго будуть «не в курсах», якщо Укрзалізниця і надалі нехтуватиме питанням кадрової політики. А шкода ! Адже, як казав великий вождь Йосип Весеріонович : «кадри вирішують все». Хоча, чесно кажучи, це далеко не єдина проблема на нашій залізниці. Спробуйте взяти квиток перед святами або в літній період на найбільш ходові рейси, як от, наприклад, Івано-Франківськ – Київ чи Івано-Франківськ-Сімферополь. В кращому разі, якщо за місяць про це поклопотатись і при цьому ви щасливчик – бокове місце біля туалету, в гіршому – взагалі нічого. Зрештою, можливо, не так було б і прикро, як би не той «дядя Вася» , який прийшовши перед відправленням поїзда, без жодних проблем бере квитки на найбільш презентабельні місця. Для блатних по-блату найблатніше - аксіома українських буднів, до якої ми звикли і яка не могла не оминути й нашу Укрзалізницю. Чи можна із цим боротись? Можна, але тільки за умови чітко вираженої та практичної підтримки керівництва вищезгаданої структури.
Лілія Паляниця, franyk.com
- 2 просмотра
