Колишні…

Ніхто так не може зіпсувати нам життя як наші…колишні. Знаючи всі наші слабкості та недоліки, вони з легкістю можуть стати, як то кажуть «кісткою посеред горла». І тоді всі зустрічі з нашою теперішньою коханою людиною перетворюються на жахіття. Звичайно, наша колишня дівчина чи хлопець з такою ж «легковою грайливістю» здатні перетворитися на «свого» в наших теперішніх відносинах і стати нам найкращим порадником. Але завжди залишається ось те «зловісне» але…

«Магічний трикутник»

Розривати стосунки, коли ще хвилину тому, вони здавалися тобі ідеальними завжди непросто, як для однієї так і для іншої сторони. Рідко кому вдається залишитися друзями. Справді, «справжніми друзями». «Незнаю, як кому, а мені порозумітися з колишньою Тараса була дуже важко,- ділиться своїм досвідом Ірина,- як я тільки не намагалося. Знаєте, я взагалі людина досить неконфліктна та комунікабельна. І всілякі там групування проти когось не для мене. Є такі люди, які розходяться, і більше ніколи не бачаться, а тут навпаки. Вона постійно ненароком намагалася з ним зустрітися. Вони ж ніби залишились друзями, і й потрібна була завжди його допомога. Аня намагалася зі мною заприятелювати. Але мене ця фальш відштовхувала. В її очах постійно читалася певна відраза та бажання бути поряд з ним. І це при тому, що вона сама побажала розійтись. Її не зупинило навіть те, що ми почали жити разом. Одного разу, десь коло дванадцятої години ночі на його мобільному роздався дзвінок. Дзвонила Аня. Тарас на той час працював разом з її дядьком на автостоянці. По телефону вона повідомила, що там зараз певні проблеми. Тарас зірвався як ошпарений. Я цілу ніч його чекала. Лишень під ранок я змогла заснути. Коли прокинулася, в мене з’явилося тривожне відчуття. Перед роботою я все таки вирішили зайти та дізнатися ситуацію. Ось уявіть собі таку картину: Аня разом з своїм дядьком та його колишньою жінкою запросили мого Тараса для того, щоб провести класно час та дати можливість їм помиритися. Це коли я чекаю його, її чоловік та дитина чекає дружину та маму, вона натомість «зажигає» до мого хлопця. Чесно кажучи я й зараз не можу це «переварити» і зрозуміти такі дії. Ми вже два роки разом, а вона і досі не полишає надію зійтися з Тарасом. Інколи в нас доходить навіть до сварки, тому що я не витримую цієї напруги. У відкритий конфлікт Аня зі мною не наважується вступити, боячись остаточно розірвати таким чином їхні відносини. Хоча до погроз з її боку діло таки доходило не раз. Зараз вона знову повернулася до чоловіка. І знаходиться не в місті. Але, коли вона повернеться, почнеться все з початку. І я навіть вже призвичаїлася до цього. З цих вже дворічних перипетій я зробила висновок: я не можу їм заборонити бачитись, тому що в свій час вони пережили багато, але «робити з мухи слона» все ж не варто, бо як би ти не кохала, в даний час вибір робиш не Ти. І тому, головне в такий ситуації не тиснути на свого обранця». Таку пораду дає Ірина людям, які опинилися в схожій ситуації. Психолог пані Оксана коментує цю ситуацію так: «Кожна людина по своїй натурі, є власник. Їй хочеться контролювати власні емоції та почуття інших людей. В даній ситуації Аня ніяк не може змиритися, що вона не здатна контролювати почуття Тараса. Він здається їй недосяжною вершиною, і це її збуджує, і вона знову і знову намагається завоювати його. Її обурює те, що Тарас швидко знайшов їй заміну, і Ані не спадає на думку, що в них справді кохання. Вона ревнує та заздрить їхньому щастю. Тому, діло вже йде на принцип, звабити Тараса та зруйнувати щастя суперниці. І доказати собі таким чином, що вона достойна бути коханою та щасливою. Але, як говорить українська приказка: «На чужих сльозах щастя не побудуєш».

«Магічний чотирикутник»

Зі мною теж трапилася цікава історія. Одного разу на університетський дискотеці знайомий старшокурсник Арсен підійшов до мене, нібито для розмови. Я тоді йшла якраз в радіорубку заказати нашому місцевому ді-джею улюблену пісню нашої іменинниці (ми ще тоді святкували день народження моєї подруги по групі) і він залишив своїх друзів та пішов зі мною. В рубці нікого не було. Він швидко розвернувся і на ключ замкнув двері, який виднівся із замкової скважини. Я злякалася, але старалася триматися гідно. Кілька хвилин ми мовчали, а потім полився скажений потік признання в коханні. Побачивши, що я на ці слова ніяк не реагую, він вирішив мене прямо запитати. «Міла, - сказав Арсен (мене так друзі називають), ти мені дуже подобаєшся, і мені б хотілося, що б ми разом провели цю ніч». Звичайно, сказав він це в більш грубій формі, це вже я так «перевела». І це при тому, що хвилину тому, він обнімався та цілувався з моєю подругою. Я відповіла, що між нами нічого не може бути, і попрохала відкрити двері. Через хвилину він знову цілувався з моєю подругою, а потім разом з нею та своїми друзями поїхали до нього на квартиру. А ще через день я дізналася, що Арсен крутив «шури-мури» з нашою старостою Світланою. І то не просто крутив…але не буду переповідати вам наших побрехеньок. Звідси вийшло так, що Аліна (моя подруга) і Світлана ніяк не могли вибачити одна одній своїх фліртів з Арсеном. В їх і так непростих стосунках виникла величезна прірва. А щодо своєї історії я так нікому з них і не розповіла, навіщо комусь псувати настрій?! Інколи і оком не змигнеш, як опинишся на правах колишньої дівчини, так і не насолодившись своїм статусом.

«Магічне коло»

Стосунки – це завжди зачароване коло. І кожному боляче, коли стосунки доходять до свого кінцевого фінішу. Про те вони ніколи не закінчуються, відносини переходять на іншу фазу: друзів, ворогів, знайомих. І ми навіть самі не розуміємо, як в один день маємо перебудувати кохання, любов, захопленість, пристрасть на дружні обійми чи на ворожу холоднечу. Радити тут можна безліч. Та от справді, що тобі потрібно знає тільки твоє серце, яке інколи потрібно взяти в жорсткий «кулак», щоб не показати як тобі боляче. Ми звикли покладатися на поради подруг, на правила жіночих гламурних журналів, і дуже рідко довіряємо собі. Сумніваємося. Боремося зі своїми почуттями. Ридаємо. Проклинаємо себе та світ. Жаліємось. Впадаємо в депресію. Якщо тобі це потрібно дій! І більше довіряй своєму серцю! Бо як сказав Маркес Прасес: «Не плач, тому що це закінчилося. Посміхнись, тому що це було». Інколи буває так, що втративши, ми починаємо лиш тоді цінувати людину, яка весь цей час була поряд з нами. Тетяна та Андрій зустрічалися вже протягом року. Діло йшло до весілля. Через деякий час він поїхав у відрядження. І пропав. Телефон виключив, не намагався зустрітися чи якось дати про себе знати. Таня дуже переживала. Вже збиралася йти в міліцію, писати заяву. А все вийшло дуже просто. Андрій ні в яке відрядження не їхав. Він просто зупинився в чергової коханки, яких за час зустрічання з Тетяною назбиралася ціла жменя. Вони розійшлися. Але він ніяк не може її відпустити, мучиться сам і мучить її. Постійно приходить до неї на роботу. Влаштовує скандали. І не стільки він хоче помиритися, скільки просто доказати самому собі, що він її нікому не віддасть, і нікому не дозволить з нею бути поряд! А це дуже схоже на поранене чоловіче самолюбство! Ось так, поки в її житті такі перипетії, слово «колишній» асоціюється лише з розпачем та болем. Тож майте власну гідність! І бережіть своє кохання, щоб потім не довелося все збирати та клеїти!

Людмила Шостка