Уже четвертий тиждень родичі намагаються дізнатись справжню причину смерті Миколи Ткачука, бійця АТО із села Ільці, Верховинського району. Чоловік загинув 27 вересня. Спочатку повідомляли що Микола - застрелився, а згодом у довідці про смерть написали: загинув за нез'ясованих обставин.
"Після школи пішов до армії. А з армії, щоб якось прожити, на заробітки їздив, по будовах. Дитина в мене була дуже робітна. І любили його, бо вмів біля себе людей скликати. Він і в футбольній команді грав, і з колядниками по селу ходив. Я сама дояркою вік у колгоспі проробила. Шестеро дітей, не так легко всім раду дати. Чоловіка три роки тому похоронила. Та Коля все підбадьорував: ще трохи - й буде добре. До того доброго, бідний, так і не дожив", - розповідає мати бійця Марія Ткачук.
Її син служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні. 28 травня Микола поїхав на Схід, був командиром бойової машини. Його батальйон розмістився поблизу Старобільська на Луганщині.
"Він ніколи ні на що не жалувався, подзвонить не раз: все добре, скоро війні кінець, скоро перемога наша буде. Часто чула, що поряд стріляють, та брат все рівно жартував. Того вечора, 27 вересня, подзвонив мені десь біля десятої. Сказав, що говорив уже з мамою, з братом, тепер мене набрав. Питав, як справи. І тут видав: як зі мною щось станеться, щоб мене додому не везли "грузом 200" - самі приїдьте, заберіть. Я не знала, що таке цей "груз". Поставила трубку, набрала чоловіка, той пояснив. Аж у піт кинуло. Передзвонила Колі, кажу: що ти таке дурне верзеш. Уже наче стрілянина припинилася, то чого ти маєш вмирати. Все буде добре. Він засміявся, що дізналася нарешті, що таке "груз 200". У той момент почула, як хтось покликав брата російською: давай пошли уже. Коля посумнішав, відповів, що йде, і виключив телефон. А вже за годину мене набрав старшина роти. Питав, про що говорили з Миколою. Вимкнула, стала Колі на номер дзвонити. Через якийсь час той же старшина знову взяв трубку, каже: Микола застрелився", - каже 31-річна сестра Миколи, Галина Гасюк.
Додому бійця привезли "вантажем 200". Тіло супроводжував прапорщик із батальйону.
"Сказав, що смерть від снайперської кулі настала. Потім пред'явив довідку, де зазначалось: загинув за нез'ясованих обставин. Тоді каже, що застрелився сам. Ми роздягнули Колю. Прапорщик, який назвався Йосипом, був присутній при цьому. На тілі Колі біля серця п'ять вогнепальних поранень, причому з вильотом через плече. Нижче пупка - три ножові поранення. Прапорщик аж відскочив. На лівій щоці брата ножем було викарбувано годинник - стрілки і поділки. І ще був великий синець", - додає пані Галина.
Під час віче, на якому було присутньо майже 700 верховинців, люди проголосували за те, щоб направити листи-звернення народним депутатам, голові Верховної Ради, Генеральному прокурору, міністру оборони й голові СБУ.
"Хлопця, який був досвідченим солдатом, півроку фактично провів на передових, привезли по смерті і просто кинули родині, як якусь непотрібну тварину, нічого не пояснюючи. Маємо дві підозри. Перша: Микола був розвідником і снайпером, він міг багато бачити через приціл того, що йому бачити не варто було. Зокрема, як перевозиться контрабанда. Друге: в частину могли пробратися диверсанти-сепаратисти і вбити його. Але в такому випадку Миколі дали б відповідний статус, що загинув в зоні АТО, орден. А тут - ні документів, що був в АТО, ні пільг. Хлопець був з видимими ознаками катування, а командування мовчить", - розповідає голова Народної ради при райраді Верховинщини 55-річний Василь Трендохін.
Родичі спалили труну, в якій привезли 25-річного хлопця. Миколу ховали в тій, яку купила райдержадміністрація.
"Він хотів жити. Дзвонив у той день брату Василю, просив знайти йому в селі файного коня, пилу, бо скоро приїде - треба якусь копійку заробляти. Дитину ніхто не верне. Але правда мусить бути. Коля так Україною жив, ризикував заради неї, а тепер його навіть її захисником не визнають", - каже мама загиблого Героя.
"Дайте на сигарети – вони дуже скоро закінчуються".
За одинадцять днів до своєї смерті Микола дав інтерв'ю місцевій газеті "Верховинські вісті":
"Ніхто не знає, коли закінчиться війна. Невизначеність влади й Генштабу доводять до сказу, хочеться вовком вити в цих полях. Коли обстрілюють із важкої зброї, а в тебе лиш автомат у руках, це не те що не смішно – це дико, в багатьох здають нерви. Ось ви зробили благодійний концерт, передаєте нам кошти. Мені особисто дайте тільки на сигарети – вони дуже скоро закінчуються. А ще якби могли мені хоча б раз на місяць поповнювати телефон, був би дуже вдячний. Зрештою, миритися можна: не босий, годують добре, навіть шашлик буває. Гроші не всі, але виплачують більшу частину і обіцяють виплатити все до останньої гривні. На цьому тижні нас перекидають під Мар'їнку. Війна вже остогидла. Нерішучість Генштабу б'є гірше "Градів". Не все тут просто складається. Таке враження, що ця війна вигідна нашим можновладцям".
- 3 просмотра
