Після «Революції гідності» у нашого народу з’явилася надія на краще життя. Свідомість людей надзвичайно змінилася. Від постійного насаджування меншовартості, переконань про «ідеальність системи» не залишилося нічого, натомість з’явилася нова ідеологія переможців, віра в те, що українці тепер можуть творити ту державу, на яку заслуговують.
Вклад франківців в поваленні злочинного режиму на Майдані був надзвичайно вагомим. Сотні, тисячі людей відправлялися то на автобусах, інколи і на власних машинах до столиці задля боротьби за кращу долю. Прикарпаття заплатило надто високу ціну заради мрії. Мрії на достойне життя, мрії на власну свободу, мрії бути нарешті господарями у власній країні. З приходом нової влади з’явилася можливість вільно говорити про проблеми, але не більше. Режим було повалено, та система залишилася.
Однією з життєвих необхідностей для будь-якої людини є робота. Кожна людина шукає місце для працевлаштування спираючись на власні вподобання та можливості, хоча найчастіше там, де є вільна вакансія.
В Івано-Франківську (особливо на літній період) доступно надзвичайно багато різноманітних робочих місць: від різноробочих до працівників у великих компаніях. З настанням канікул тисячі школярів та студентів шукають підробітку. Це чудовий спосіб чимось зайнятися на три довгі місяці, а також можливість заробити грошей. До всього цього це хороший спосіб познайомитися з цікавими людьми та дізнатися щось нове. Пошуками роботи на літній період з можливим постійним працевлаштуванням зайнявся і я. Пошуки розпочав на вулиці з рекламних оголошень. Вирішив, що так надійніше. Та в підсумку ідея виявилася не надто вдалою. Справа в тому, що інколи оголошення висять по декілька місяців і вакансія уже давно зайнята. Тоді вирішив шукати роботу в інтернеті. Такий спосіб виявився надзвичайно успішним: на третій день мене буквально «завалили» пропозиціями роботи. З них усіх виділялася одна – робота у великій компанії. Мені написала чудова дівчина. Вона розповіла про вимоги до працівників, а також і про суть роботи. Оцінивши всі «за» і «проти» я подумав, що це досить хороший варіант: робота в офісі, спілкування з клієнтами – це зовсім не важко. Дівчина, тим часом, активно мене переконувала прийти на співбесіду, адже я обов’язково впораюся з такою роботою. Чи не надто велика впевненість в людині, яку вона ніколи не бачила? Я взяв номер «роботодавця» і зателефонував. Мені відповіла ще одна дівчина, візуально років двадцяти п’яти – двадцяти шести з приємним голосом, представилася начальником відділу однієї з компанії в Івано-Франківську. Після цього спитала про досвід роботи, розповіла про значне розширення компанії і записала на співбесіду, але з одним зауваженням – підійти я маю виключно до Насті Володимирівної, адже у них надто багато різних керівників. Після розмови з нею я задумався над двома запитаннями: чому вона не назвала свою посаду і чому у них так багато керівників?! Та в підсумку вирішив спитати це на співбесіді.
Адреса офісу фірми – Грушевського 22.А, знайома кожному франківцю, адже офіс цієї компанії розташований навпроти ОДА. На співбесіду я піднявся на шостий поверх. Зайшовши в приміщення, перше, що мене здивувало – надто багато потенційних працівників. Такої кількості людей я точно не чекав. Знайшовши адміністрацію, я взяв анкету на заповнення. Наверху анкети великим шрифтом записано ім’я «керівника», а далі декілька питань. Єдине, з чим виникали труднощі, це з читанням самих питань – від поганого друку їх було практично не видно. Невже компанія, яка діє на ринку більше двадцяти років, неможе купити хороший принтер? Далі в спілкуванні з людьми, які прийшли на співбесіду, стало зрозуміло, що практично кожен з нас прийшов до іншого керівника…
Посидівши декілька хвилин, мене запросили до мого роботодавця. Ним виявилася Настя Володимирівна. Мої здогади виявилися правильними: на вигляд вона була досидь молодою. Та насторожило мене те, що, зайшовши на нібито її робоче місце, я побачив в довгому кабінеті було більше п’ятнадцяти столиків з керівниками, які проводили співбесіди (і це тільки один кабінет, в будівлі їх мінімум три). Настя Володимирівна показала себе чудовим психологом: на протязі всієї розмови дивилася прямо в очі, розпитувала про власне життя, обіцяла велику зарплату і можливість частих поїздок за кордон. Хоча і допустила декілька помилок: вона сказала, що працює менше чотирьох місяців, а вже є керівником відділу, і просто не спромоглася назвати те, за що вона відповідає в своєму відділі. Прийшовши додому, я зацікавився даною компанією і дізнався те, що і підозрював. Як виявилося, це ніщо інше, як схема для вимагання грошей. Кандидат проходить навчання (п’ять семінарів безоплатно, а в подальшому повинен платити гроші, суми починаються з двох тисяч і це тільки стартові внески). Вони часто змінюють назви і адреси і виманюють в довірливих франківчан гроші.
Та дивує у всій цій історії навіть не цинізм цих так званих «роботодавців», а бездіяльність правоохоронних органів: міліції, прокуратури, СБУ. Невже герої Небесної сотні загинули саме за таке майбутнє? Ті, які мали нас захищати (і на революції в тому числі), які приносили присягу на вірність народу України, зараз сидять у високих кабінетах і нічого не роблять. Невже по сусідстві з ОДА можна вільно обкрадати франківчан? Невже в самому центрі міста, всього в декількох переходах від прокуратури, закони не діють? А може компанія знайшла собі «правильних» покровителів?!
Автор матеріалу: Стефурак Назар.
- 8 просмотров
