Владислав Цілицький, 24-річний програміст з Києва, був затриманий спецпідрозділом «Беркут» 20 січня 2014 року о 9:30 вечора.
Він входив до групи 6-10 протестувальників, які були на вершині колонади над входом до футбольного стадіону «Динамо» на вулиці Грушевського. Всім їм було наказано лягти на дах, але Владислав Цілицький та ще один учасник групи стали єдиними протестувальниками, яких затримали. Через рік після цих подій, Владислав пригадав, як все було.
«Тут важко орієнтуватись, коли все відбудували, але барикади були десь на цьому рівні. Ця частина колонади була за кордоном міліції. А місце, де залазили на колонаду, було з цієї сторони. Туди полізли хлопці» – 24-річний програміст Владислав Цілицький через рік після побиття на колонаді стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського намагається пригадати як все було.
На колонаді 20 січня минулого року його жорсткого побив «Беркут». Тривожні кадри зняті того вечора зображaують щонайменше трьох «беркутівців», які наносять жорстокі постійні удари двом людям у верхній частині колонади. Люди, які стояли перед колонадою кричали й світили ліхтариками, намагаючись зупинити побиття. Але «беркутівців», схоже, це розізлило ще більше.
«Хлопця, якого затримали переді мною, скинули з арки. Ось звідси. Вони крикнули своїм «ловіть його» і скинули. А в мене руки були в наручниках, то мене вони не скидали і слава Богу, бо я б там просто вбився. Далі спустили мене по сходах вниз. На рівні першого поверху скільки там було чоловік, стільки мене й били. Я не знаю, 5-6 чоловік колом стали і били поки не довелося волокти мене під руки», – пригадує Влад.
Один із правоохоронців тягнув Владислава за губи. Потім «беркутівці» розпилили газовий балончик на його геніталії.
«Взяли руками за губи, за ніс і тягли, як худобу тягнуть за кільця. Тому в мене і губа розірвана була всередині і кров текла так, що не зупинялась. Якось не по собі, коли це згадую», – каже він.
Влад показує своє фото з лікарні. В тому жахливому стані його побачила мама і адвокат. Втім, судмедекспертизу йому ніхто в той момент не робив. До цього дійшло лише у травні, коли всі гематоми та синці з обличчя і тіла зникли. Згідно обвинувального акту, Влад був організатором масових демонстрацій, керував групою від 3 до 5 тисяч осіб, використовував битки, кийки, світлошумові гранати. За це Владу «світило» від 8 до 15 років.
«Не знаю, де вони це знайшли. При мені нічого не було вилучено. На мені вилучили футбольні щитки і власне мене. Все», – стверджує молодий чоловік.
Згодом Цілицького визнали потерпілим у кримінальній справі за фактом перевищення «Беркутом» своїх службових повноважень. Але офіційного повідомлення від Генпрокуратури досі немає.
"Ми можемо використовувати приклад Влада, як ілюстрацію десятків і сотень випадків. В більшості випадків, що відбулися на Майдані, про які ми знаємо, немає новин або ж потерпілі і адвокати не були проінформовані», – розповідає дослідник по Молдові, Україні і Білорусі Amnesty International болгарин Кразимір Янков.
За інформацією щодо епізоду на колонаді столичного стадіону «Динамо» Радіо Свобода звернулося до Генпрокуратури. Ми запитали чи проводиться розслідування у цій справі? Й чи встановили особи бійців «Беркуту», які чинили насилля? Поки офіційної відповіді немає. А у розмові, один зі слідчих Генпрокуратури, запевнив, що події 20 січня фігурують в загальному провадженні №288, що об’єднує всі справи Майдану. Цю інформацію підтвердив і один з адвокатів родин Небесної сотні Павло Дикань.
"Це є предметом розслідування. Мені здається там є певні зрушення. Можливо, ми скоро дізнаємося певні новини щодо осіб, які винні у цих правопорушеннях», – запевнив адвокат.
Але залишається неясною доля іншого хлопця, якого скинули з арки. Ще влітку Радіо Свобода на цьому ж місці розпитувало одного з колишніх бійців «Беркуту», який погодився говорити, не показуючи обличчя. Він сказав, що не знає, чи живий той, кого скинули, але з впевненістю сказав, що свавілля чинив франківський «Беркут».
Радіо Свобода продовжить розслідувати цей епізод Майдану, зокрема звернеться з коментарями й щодо цього твердження. Має бути повне розслідування й справедливе покарання – наголошує Влад Цілицький.
«Зла я не тримаю, – каже він. – Але люди, що робили жахливі злочини не повинні ходити серед нас. Те, що моя справа не розслідується, це найгірше, що може бути, адже ми тут стояли за справедливість. А за рік вона не відновлена».
