Отець Заклинський Олексій Онуфрійович наровився 27 березня 1819 року в селі Озеряни (тепер Тлумацького району Івано-Франківської області) — помер 26 березня 1891 року в селі Старі Богородчани (тепер Богородчанського району Івано-Франківської області) недоживши один день до свого 72 річчя.
Священик УГКЦ, поет та композитор, посол Галицького крайового сейму (1870–1876 роки) та австрійського парламенту (Райхсрату) 1873–1879.
Життєпис
Народився у сім'ї пароха Озерян. Навчався у Львівській духовній семінарії (1844–1848 роки).
У 1836 р. закінчив 6 класів Станіславівської гімназії. Далі навчався у Чернівецькій гімназії та на правничому факультеті Віденського університету (1828–1842). Після тривалої хвороби, в 1845 р. вступив до Львівської духовної семінарії.
Будучи семінаристом, став на шлях політичної боротьби. Активно боровся за створення «Руської Ради» у Львові, яка була уконституйована у 1848 р. (єдиний семінарист — член Руської Ради). Як член «Руської Ради» обирався делегатом від Галичини на Слов'янський з'їзд у Празі (1848 р.), де був секретарем української секції.
Працював перекладачем українських послів при австрійському парламенті (Райхстаґу) 1848–1849 (без права голосу).
1853 р. висвячений на священика.
У 1853–1860 рр. колега каноніка, душпастир у шпиталі і тюрмі, займається російськими перекладами у Буковинського крайового президента та викладає літургію в нижчих класах Чернівецької гімназії.
Після смерті дружини о. О. Заклинський переїжджає до м. Городенки (1860 р.), стає ініціатором побудови тут парохіяльної церкви Святого Николая, на яку зібрав 500 ринських.
У 1862–1863 тимчасово завідує парохією містечка Козлів Бережанського деканату. Пізніше був переведений на посади завідателя парохії Старих Богородчан (1864 р.) та Надвірної (1865 р.).
У березні 1865 р. знову переведений з м. Надвірної до Старих Богородчан, де пробув до смерті.
У 1870 році Олексій Заклинський обирається послом до Галицького сейму 3-го скликання (обраний від IV курії округу Богородчани — Солотвин, входив до складу «Руського клубу»).
1873 року обраний послом до Райхсрату (парламенту Австро-Угорщини) від Станіславівського виборчого округу, повітів Станіславів, Надвірна, Товмач, Богородчани. Своїм виступом 5 травня 1879 р. в парламенті Австро-Угорщини добився встановлення українського єпископства в Станіславові.
Завдяки старанню О. Заклинського — члена повітової та сільської громадської Ради,- школу-дяківню в Старих Богородчанах перемінено на державну з рільничим курсом, засновано читальню, створено позичкову касу, побудовано крамницю, управлено береги р. Бистриці.
О. Заклинський був ініціатором побудови в Старих Богородчанах церкви Святого Георгія (1880 р.). З нагоди посвячення новозбудованої церкви написав пісню «К Покрову Пресвятої Богородиці», що вийшла друком в 3000 примірників, 600 з яких розійшлись по парохіях Галичини. Відомий його вірш на вічну пам'ять архипастиреві української Церкви митрополиту Григорію Яхимовичу (1863), надрукований в Львівському журналі «Галичанин». Перу Олексія Заклинського належать пісні «Там, де Чорна Гора» (обробка С. Людкевича), «Кажуть, мені, люди, що мій друг живе», «Щоб я крила мав» та інші.
8 квітня 1887 р. священика паралізувало, але й прикутим до ліжка він не покидав праці. В цей період написав історичної ваги мемуари, що вперше вийшли друком у Львові (1890 р.) під назвою «Записки Алексея Заклинського, приходника Старых Богородчань». Згодом на основі «Записок…» український письменник, уроженець с. Лесівка Богородчанського району, Михайло Яцків написав оповідання «Посол Петришин» (1913 р.).
