В сьогоднішніх непростих для нашої держави умовах, більшість українців намагається не бути осторонь війни, шукає власний фронт роботи. Серед них — військові медики, мобілізовані й ті, хто записався добровольцем. Події на сході країни виявили чимало проблем, зокрема, проблеми «боєздатності» української цивільної та військової медицини. Про стан нашої медицини, домедичну допомогу цивільного населення та волонтерську діяльність поговоримо з лікарем-хірургом, викладачем хірургії та військової підготовки Івано-Франківського базового медичного коледжу, волонтером Володимиром Яцковим.
Що для Вас означає бути волонтером?
Від початку війни в нашій країні мені було важко знайти себе, завжди картав себе докорами, чому я не там. Але я розумів, що не вмію нічого з того, що так необхідно на лінії фронту. Я заспокоївся, лише коли знайшов для себе свій «фронт». Ми організували з однодумцями благодійну організацію «Благодійний фонд «Сила Прикарпаття», де кожен виконує власну справу з єдиною метою допомогти тим, хто на фронті, а також тим, хто найбільше цього потребує. Для цього не достатньо тільки державних реформ, законів, проектів, потрібне також велике людське бажання. Не можна залишатися пасивним, особливо в такий вирішальний для нашої країни період.
Як давно Ви займаєтесь волонтерством?
Все почалось з того моменту, коли я прийняв рішення їхати в столицю на Євромайдан, після розгону демонстрантів. Це рішення було швидке й остаточне. Зараз розумію, що я багато би втратив, якби не прийняв його. Звичайно, з тими подіями відбулись зміни в моїй свідомості як людини й патріота, і, насамперед, як лікаря. Перше моє чергування на Майдані було досить страшним для мене, оскільки в навчальному закладі нас мало вчили реагувати активно й правильно, навіть на щось елементарне. Мої знання були трішки з «Доктора Хауса», трохи з 2-3-го курсу університету. Я почав проситися на курси, що проходили тоді під керівництвом відомого нині в Україні Олега Картавого (зараз інструктор ВГО «Всеукраїнська служба порятунку»). Найцінніше, що я отримав на цих щоденних тренінгах, це розуміння того як мені треба навчитися. Я почав активно виховувати себе. Моя волонтерська діяльність почалась з того, що в коледжі ми провели «Тиждень хірургії», де здобували навички надання допомоги цивільними особами, не медиками, як правильно реагувати в тій чи іншій ситуації. Ми вибрали девіз «Твої руки можуть врятувати життя близької тобі людини!».
Можна, зокрема, переглянути зроблений нами ролик на Ютубі. Я почав навчатися вже за закордонною програмою, згідно стандартів «European Resuscitation Council», ми переклали повністю стандартизацію відповідно до неї.
Зараз я інструктор з домедичної допомоги, тактичної допомоги пораненим у бою (ТССС), згідно стандартів НАТО. Велике значення мала робота із студентами та підтримка керівництва закладу, де я працюю. Медичний коледж, зокрема, надав можливість використовувати власне технічне забезпечення в моїй волонтерській діяльності. Зараз я можу сказати, що є волонтером. Та зовсім не таким, що кинув усе й працює й допомагає біля передової бійцям, не таким, що присвятив себе виключно цій справі, а просто людина, в якої є величезне бажання допомагати. Я не змінив кардинально своє життя, але воно стало цікавішим, набуло сенсу.
Який основний фронт діяльності Вашої організації?
Від початку осені минулого року, у складі нашої благодійної організації, ми відвідали низку різноманітних закладів (навчальні заклади, фінансові установи, приватні підприємства та інші) не тільки області, але й по Україні. Основною метою нашого приїзду ставало підвищення рівня обізнаності, якості й популяризації нових європейських стандартів надання само- та взаємодопомоги в разі виникнення надзвичайної ситуації як побутового, так і масштабнішого характеру. Ці тренінги бувають двох типів: домедичної допомоги, а також тактичної допомоги пораненим у бою. Щодо тактичної допомоги пораненим в бою, я вдосконалююсь, зокрема, в Києві відбуваються тренінги, які проводить фірма «Рего». Тут відбувається максимальне відтворення бойової ситуації, з БТРами, обстрілами тощо. Волонтери досить активно забезпечують бійців медикаментами, різними приладами, біда, що інколи солдати не навчені, як ними користуватись.
Ми ставимо мету навчити якнайбільше людей правильно реагувати на всі соціально-побутові проблеми, що можуть виникнути й впливати на особисте здоров’я та здоров’я близьких. Військовий лікар, волонтер зі США Френк наголошує, що: «Яка б не була новітньо модернізована лікарня, який би не був кваліфікований лікар, але вже мертвого пацієнта не вилікує ніхто». Від тих, хто поряд в більшості випадків залежить можливість порятунку людини до прибуття медиків. Така домедична допомога має бути по-європейськи базовою. В Європі вона прирівнюється до вміння читати, писати чи кататись на велосипеді. Лише навчившись цьому самостійно, людина може об’єктивно оцінити рівень загрози здоров’ю або життю себе чи оточуючих.
Чим ще займається ваша благодійна організації?
Зокрема, «Сила Прикарпаття» забезпечує відповідним харчуванням онкохворих дітей, до того вони збирали автомобілі для АТО, також проводили різноманітні акції, де навчали охочих розбирати зброю тощо. Зараз вони активно займаються дітьми, чиї батьки знаходяться в зоні АТО, готують для них різноманітні акції, водять до театрів, кінотеатрів тощо. Недавно влаштовували для них екскурсію до аеропорту, де знайомили з професією військового льотчика та військовими літаками. До речі, на одному з таких ми разом і з групою солдатів, що вирушали на ротацію прибули до Дніпропетровська на військову базу, де проводили тренінг для військових льотчиків. Також на початку липня я буду супроводжувати «Пласт» в Карпатах, як лікар та проводити відповідні тренінги.
Яке у Вас пріоритетне завдання на даний час?
Зараз нашим основним завданням є навчання і здобування навиків екстреного реагування в перші секунди після настання нещасного випадку всіх верств населення, не зважаючи на професійну, вікову чи соціально-економічну приналежність. Протоколами допомоги слугують лише європейські стандарти, оскільки наша медицина потребує кардинальних змін, що, насамперед, мають починатися з обізнаності суспільства, формування нового покоління медичних працівників. Коли я, безпосередньо, зіткнувся із невідповідностями європейським стандартам нашої застарілої системи, як викладач і лікар, виникали певні труднощі, щоб переконати студентів в тому, що треба діяти трохи по-іншому, ніж їх вчать наші підручники з затвердженою програмою 10-річної, а подекуди й 24-річної давності.
Які на Вашу думку основні проблеми сучасної військової медицини?
Зокрема, це елементарна відсутність індивідуальної аптечки за європейськими стандартами, вартість якої коливається в межах 140 доларів. Якщо вітчизняний джгут коштує 30 грн., закордонний 600 грн., шини відповідно наші 100 – ті 680 грн. Також це наявність в аптечці декомпресивної голки, яку в нас можливо бачать лише лікарі анестезіолог і хірург в обласній лікарні, її вартість коливається в межах 660 грн. Вивчаючи причину загибелі солдатів під Ілловайським котлом, виявилося, що близько 80-85 % смертей сталися через невміння зупинити елементарну кровотечу. Тому я організовую тренінги з тією метою, що якщо завтра хтось опиниться в зоні АТО, то зможе надати, насамперед, собі чи іншому елементарну допомогу, а також там буде легше навчитись більшому, для цього треба, щоб людина вміла це робити тут в комфортних умовах, де не стріляють гради.
Ми не отримаємо якісної медицини на лінії фронту до тих пір, поки тут, в цивільних умовах, усі, без винятку, медичні працівники не відновлять рівень надання медицини відповідно до сучасних європейських стандартів.
Розмовляла Надія Ковблюк
спеціально для franyk.com
- 18 просмотров
